UA EN
 


Наукові записки Державного природознавчого музею НАНУ - том 1

Обкладинка т. 1 Обкладинка т. 1 зворот


ПЕРЕДМОВА

Після возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській радянській державі в західних областях Української РСР відкрились широкі можливості і перспективи розвитку всіх галузей народного господарства, культури і науки.

Виконуючи рішення партії та уряду, президія Академії наук Української РСР організувала у м. Львові відділи інститутів та наукових установ, які стали центрами наукової роботи в західних областях України.

В цьому році Рада Міністрів Союзу РСР ухвалила реорганізувати ці відділи у філіал Академії наук Української РСР.

У 1944 р., з перших днів після звільнення Львова від тимчасової окупації, розпочав свою роботу і Науковий природознавчий музей Академії наук Української РСР, який перетворився в один з найбільших наукових і культурних закладів України.

Історична IV сесія ВАСГНІЛ, завершення суцільної колективізації в західних областях України, перетворення м. Львова у важливий індустріальний центр поставили перед колективом музею ряд завдань.

Цим випуском "Наукових записок" ми починаємо публікацію наукових праць музею. В "Наукових записках" Львівського наукового природознавчого музею друкуватимуться роботи, присвячені питанням вивчення фауни, рослинності, флори і мінеральних багатств території Української Радянської Соціалістичної Республіки.

У першому томі "Наукових записок" вміщені матеріали, що висвітлюють найбільш цікаві і важливі для нашого народного господарства питання флори і рослинності, фауни і мінеральних багатств Української РСР, зокрема північно-східних Карпат, Закарпаття і басейну верхньої течії Дністра (Прикарпаття). Роботи ботанічного відділу охоплюють вивчення флори східних Карпат, Прикарпаття та лісостепових районів Української РСР, висвітлюють питання біології і розвитку деяких видів шипшин. Роботи зоологічного відділу, присвячені розв'язанню питань краєзнавчої паразитології (Закарпатська область), подають нові відомості про зоогеографічне розміщення деяких рідкісних видів ссавців, розповідають про харчування птахів на виноградниках Закарпатської області.



БОТАНІКА
Козій Г.В. Модрина польська (Larix polonica Racib.) у Східних Карпатах // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 7-16.

Багато дослідників польської флори до останнього часу заперечували наявність природних зростань модрини в східних Карпатах, вважаючи, зокрема, відоме місцезростання її біля Маняви (Горгани) за насадження штучного походження, створене в XVIII столітті.
Єдиним дослідником, що висунув обгрунтовані судження про автохтонність модрини поблизу Маняви, був А. Сьродонь (1927), що встановив до того ж, що це не Larix europaea D.С. a L. polonica Rасib., яку колишні флористи помилково ототожнювали з L. europaea D.С.
У 1948 р. автор особисто виявив в радянських східних Карпатах, біля с. Брустури, старе природне насадження з кедра європейського (Pinus cembra L.), модрини польської (Larix polonica Racib.) і ялини звичайної (Picea excelsa Link.).
У зв'язку з цим автор підтверджує думку А. Сьродоня і вважає нині точно встановленою наявність природних зростань Larix polonica Racib. в межах західних областей України - біля Маняви в Горганах (А. Сьродонь) і поблизу села Брустури (Закарпатська область, автор).
Враховуючи знахідку модрини європейської (Larix europaea D. С.) М. І. Котовим в 1947 р. в східних Карпатах, а також знахідки (автора) макроскопічних залишків модрини в торфовищах під Брескулом, під Маришевською і в Арджелюже, слід вважати, що рід Larix в східних Карпатах в четвертинний час був поширений значно ширше.
Привертають увагу біологічні і лісогосподарські властивості польської модрини, а також високі якості її деревини.
Лісонасадження урочища Кедрин з польською модриною на кам'янистих гірських схилах виконують дуже важливу грунтозахисну і водозахисну роль і до того ж створюють виняткової краси живописні ландшафти. Тому вони заслуговують на увагу як об'єкт для виділення першого в західних областях Української РСР заповідника.

Резюме / Resume Скачати в pdf (5,3 Mb)
Козий Г.В. Лиственница польская (Larix polonica Racib.) в Восточных Карпатах

Многие исследователи польской флоры до последнего времени отрицали наличие естественных произрастаний лиственницы в восточных Карпатах, считая, в частности, известное местопроизрастание ее около Манявы (Горганы) за насаждение искусственного происхождения, созданное в XVIII столетии.

Единственным исследователем, выдвинувшим обоснованные суждения об автохтонности лиственницы около Манявы, был А. Сьродонь (1927), установивший к тому же, что это не Larix europaea D.С. a L. polonica Rасib., которую прежние флористы ошибочно отождествляли с L. europaea D.С.

В 1948 г. автор лично обнаружил в советских восточных Карпатах, около с. Брустуры, старое естественное насаждение из кедра европейского (Pinus cembra L.), лиственницы польской (Larix polonica Racib.) и ели обыкновенной (Picea excelsa Link.).

В связи с этим автор подтверждает мысль А. Сьродоня и считает в настоящее время точно установленным наличие естественных произрастаний Larix polonica Racib. в пределах западных областей Украины — около Манявы в Горганах (А. Сьродонь) и около села Брустуры (Закарпатская область, автор).

Учитывая находку лиственницы европейской (Larix europaea D. С.) М. И. Котовым в 1947 г. в восточных Карпатах, а также находки (автора) макроскопических остатков лиственницы в торфяниках под Брескулом, под Марышевскою и в Арджелюже, следует считать, что род Larix в восточных Карпатах в четвертичное время был распространен значительно более широко.

Привлекают внимание биологические и лесохозяйственные свойства польской лиственницы, а также высокие качества ее древесины.

Лесонасаждения урочища Кедрин с польской лиственницей на каменистых горных склонах выполняют очень важную почвозащитную и водоохранную роль и к тому же создают исключительной красоты живописные ландшафты. Поэтому они заслуживают внимания как объект для выделения первого в западных областях Украинской ССР заповедника.



Хржановський В.Г. До критичного аналізу видів підсекції Rubiginosae (рід Rosa) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 17-36.

На підставі критичного аналізу однієї з найбільш поліморфних і найбільш критичних секцій роду, саме підсекції Rubiginosae, автор приходить до висновку:
1) західноєвропейські родологи припускалися великої методологічної помилки, механічно підганяючи флору шипшини Східної Європи і Азії під "стандарти" раніше встановлених західноєвропейських видів;
2) на підставі аналізу автентичного матеріалу, по ряду видів, описаних дослідниками нашої вітчизняної флори ще на початку поточного століття, але що не визнаються західноєвропейськими родологами, виявилось, що більшість з цих видів є чітко обгрунтованими як морфологічно, так і ареологічно і представляють собою цілком самостійні види у вузькому і конкретному сенсі;
3) в результаті звіряння типів видів В. Бессера і М. Біберштейна, що зберігаються в гербаріях СРСР, а також на підставі вивчення цих видів в природі (locus classicus), відновлені такі види: Rosa nitidula Bess., Rosa pulverulenta М. В., Rosa cuspidata М. В., Rosa floribunda Stеv; 4) уточнені діагнози і географіка по видах: Rosa Klukii Bess., Rosa caryophyllacea Bess., Rosa vmrschalliana D.Sosn. ( - Rosa leucantha М. B.).

Резюме / Resume Скачати в pdf (8,1 Mb)
Хржановский В.Г. К критическому анализу видов подсекции Rubiginosae (род Rosa)

Настоящая работа является одним из разделов цикла работ по критическому анализу рода Rosa.

На основании критического анализа одной из наиболее полиморфных и наиболее критических секций рода, именно подсекции Rubiginosae, автор приходит к заключению:
1) западноевропейские родологи допускали крупную методологическую ошибку, механически подгоняя флору шиповников Восточной Европы и Азии под „стандарты" ранее установленных западноевропейских видов;
2) на основании анализа аутентического материала, по ряду видов, описанных исследователями нашей отечественной флоры еще в начале текущего столетия, но непризнаваемых западноевропейскими родологами, оказалось, что большинство из этих видов являются четко обоснованными как морфологически, так и ареологически и представляют собою вполне самостоятельные виды в узком и конкретном смысле;
3) в результате сверки типов видов В. Бессера и М. Биберштейна, хранящихся в гербариях СССР, а также на основании изучения этих видов в природе (locus classicus), восстановлены такие виды: Rosa nitidula Bess., Rosa pulverulenta М.В., Rosa cuspidata М.В., Rosa floribunda Stеv;
4) уточнены диагнозы и географика по видам: Rosa Klukii Bess., Rosa caryophyllacea Bess., Rosa vmrschalliana D.Sosn. ( - Rosa leucantha М.B.).




Малиновський К.А., Мельничук В.М. Про нове місцезнаходження осоки наскельної в Карпатах // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 37-39.

Автори подають нове місцезнаходження осоки скельної (Carex rupestris All) на Боржавській полонині в Середніх Бескидах. Нове місцезнаходження підтверджує думку Павлівського про те, що осока скельна поширилася в Європі із заходу на схід уздовж гірських ланцюгів Альп і Карпат. Нове місцезнаходження лежить посередині між колишніми місцезнаходженнями її в Татрах і на Чорногорі в східних Карпатах і вказує на пройдений нею шлях.
Знаходження на Боржавской полонині ряду аркто-альпійских елементів являється, на думку авторів, доказом існування там, незважаючи на невеликі висоти, які ніколи не були покриті лісом невеликих майданчиків, що характеризуються кліматом субальпійського поясу.

Резюме / Resume Скачати в pdf (3,1 Mb)
Малиновский К.А., Мельничук В.М. О новом местонахождении осоки скальной (Carex rupestris All) в Карпатах

Авторы подают новое местонахождение осоки скальной (Carex rupestris All) на Боржавской полонине в Средних Бескидах. Новое местонахождение подтверждает мнение Павловского о том, что осока скальная распространилась в Европе с запада на восток вдоль горных цепей Альп и Карпат. Новое местонахождение лежит посредине между прежними местонахождениями ее в Татрах и на Черногорах в восточных Карпатах и указывает на пройденный ею путь.

Нахождение на Боржавской полонине ряда аркто-альпийских элементов является, по мнению авторов, доказательством существования там, несмотря на небольшие высоты, никогда не покрывавшихся лесом небольших площадок, характеризующихся климатом субальпийского пояса.




Лазаренко А.С. Мохова рослинність вогких гранітних скель р. Тясмина (Екологогеографічний етод) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 40-49.

Автором був знайдений комплекс листяних мохів на гранітних скелях р. Тясмин (околиці Кам'янки, Кіровоградської області), зрошуваних водою, багатим вапном. У цей комплекс входили Amblystegium compactum (С.Мü.) Ausit., Desmatodon cernuus (Hüben.) Вr.eur., Desmatodon Randii (Kenn.) Lazar., Desmatodon ucrainicus Lazаr. и Pottia Heirnii (Hedw.) Br.eur.
У 1940 році на хребті Богути (Північний Тянь-Шань, Алмаатинський державний заповідник) на скелях, зрошуваних вапняною водою, був відкритий той же комплекс, лише злегка збіднений, сформований з Amblystegium compactum, Pottia Heimii и Desmatodon ucrainicus. Ця обставина стала поштовхом до подальшого аналізу поширення видів;комплексу вологих скель р. Тясмин на Україні.
Автор вважає, що систематичне положення Pottia Heimii (Hedw.) Br.eur. неприроднє, і цей вид має бути віднесений до роду Desmatodon, як D. Heimii (Hedw.) Lazar.n. comb. Amblystegium compactum (С. M.) Aust. також заслуговує бути виділеним в окремий рід.
У поширенні усіх видів комплексу вологих гранітних скель каньйону р. Тясьмин характерна наявність гірських місцезнаходжень, що примушує визнати і увесь комплекс, як гірський за походженням, знижений четвертинним оледенінням. Усі види надають перевагу вапняним субстратам, два ж з них Amblystegium compactum і Desmatodon (Pottia) Heimii в низинних місцезнаходженнях переходять і на приморські хлоридні солончаки. Знаходження Desmatodon cernuus на Україні на карбонатних болотах лівобережної притоки Дніпра (р. Супой) в Полтавській області, на р. Мете в Новгородській області РРФСР, в Латвійській РСР, причому в останній нерідко на доломітах разом з Amblystegium compactum і Desmatodon (Pottia) Heimii, вказує шлях слідування як цих видів, так і усього комплексу услід за відступаючим льодовиком.
Можна вважати, що цим же шляхом як увесь комплекс, так і окремі види, прийшли з півночі на Україну, використовуючи для цього вологі карбонатні морени і третинні оголення порід.
Широке поширення Desmatodon Heimii, а також, частково, і Amblystegium compactum на приморських солончаках автор вважає вторинним і порівняно недавнім (післяльодовиковим), обумовленим пристосованістю цих видів (як кальцефілів) до високих концентрацій водних розчинів і здатністю їх, як гірських організмів, підвищувати осмотичний тиск у своїх клітинах.

Резюме / Resume Скачати в pdf (4,8 Mb)
Лазаренко А.С. Моховая растительность влажных гранитных скал р. Тясмин. (Экологогеографический этюд)

Автором был открыт комплекс лиственных мхов на гранитных скалах р. Тясмин (окрестности Каменки, Кировоградской области), орошаемых водой, богатой известью. В этот комплекс входили Amblystegium compactum (С.Мü.) Ausit., Desmatodon cernuus (Hüben.) Вr.eur., Desmatodon Randii (Kenn.) Lazar., Desmatodon ucrainicus Lazаr. и Pottia Heirnii (Hedw.) Br.eur.

В 1940 году в хребте Богуты (Северный Тянь-Шань, Алмаатинский государственный заповедник) на скалах, орошаемых известковой водой, был открыт тот же комплекс, лишь слегка обедненный, из Amblystegium compactum, Pottia Heimii и Desmatodon ucrainicus. Это обстоятельство дало толчок к анализу распространения видов комплекса влажных скал р. Тясмин на Украине.

Автор считает, что систематическое положение Pottia Heimii (Hedw.) Br.eur. неестественно, и этот вид должен быть отнесен к роду Desmatodon, как D. Heimii (Hedw.) Lazar.n. comb. Amblystegium compactum (С.Mü.) Aust. также заслуживает быть выделенным в особый род.

В распространении всех видов комплекса влажных гранитных скал каньона р. Тясьмин характерно наличие горных местонахождений, что заставляет признать и весь комплекс, как горный по происхождению, сниженный четвертичным оледенением. Все виды предпочитают известковые субстраты, два же из них Amblystegium compactumи Desmatodon (Pottia) Heimii в низменных местонахождениях переходят и на приморские хлоридные солончаки. Нахождение Desmatodon cernuus на Украине на карбонатных болотах левобережного притока Днепра (р. Супой) в Полтавской области, на р. Мете в Новгородской области РСФСР, в Латвийской ССР, причем в последней нередко на доломитах вместе с Amblystegium compactum и Desmatodon (Pottia) Heimii, показывает путь следования как этих видов, так и всего комплекса вслед за отступающим ледником.

Можно считать, что этим же путем как весь комплекс, так и отдельные виды, пришли с севера на Украину, используя для этого влажные карбонатные морены и третичные обнажения содержащих известь пород и отложений. Широкое распространение Desmatodon Heimii, а также, отчасти, и Amblystegium compactum на приморских солончаках автор считает вторичным и сравнительно недавним (послеледниковым), обусловленным приспособленностью этих видов (как кальцифилов) к высоким концентрациям водных растворов и способностью их, как горных организмов, повышать осмотическое давление в своих клетках.




Слободян М.П. Матеріали до бріофлори Мармароських Карпат // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 50-65.

Автор подає список листяних мохів бріологічно майже недослідженого хребта - Мармароських Карпат (у східній частині Закарпатської області, на межі з Румунською Народною Республікою). У списку уперше для цього гірського району наводиться 190 видів листяних мохів. З них 10 видів, 3 варієтета і ряд форм згадані вперше для Східних (Радянських) Карпат: Dicranum fulvellum, D. strictum, Campylopiis atrovirens, Anoectangium Sendtnerianum, Tortula canescens, Schistidium brunnescens, Grimmia unicolor, G. elongata, Orthotrichum pal¬lens, Eurhynchium Stokesii, Brachythecium rutabulum, var plumulosum, Hypnum cupressiforme var. subjulaceum, Polytrichum piliferum vair. Hoppei, Dicranum scoparium fo. maxima, D. scoparium fo. laticuspis, Orthodicranum montanum fo. pulvinata, Grimmia incurva fo. brevifolia, G. pulvinata fo. cana, Pohlia nutans fo. rubra, Rhynchostegium murale fo. subalpina.
Описана нова високогірна форма Pohlia nutans Lindb. fo. rubra, близька до арктичної P. rutilans (Schiirap.) Lindb. Перелічено типові місцезростання листяних мохів (лісовий покрив, оголення грунту, джерела, береги струмків, гнила деревина, стволи дерев, скелі).

Резюме / Resume Скачати в pdf (6,0 Mb)
Слободян М.П. Материалы к бриофлоре Мармарощских Карпат

Автор дает список лиственных мхов бриологически почти неисследованного хребта - Мармарошских Карпат (в восточной части Закарпатской области, на границе с Румынской Народной Республикой). В списке впервые для этого горного района при¬водится 190 видов лиственных мхов. Из них 10 видов, 3 вариетета и ряд форм называются впервые для восточных (советских) Карпат: Dicranum fulvellum, D. strictum, Campylopiis atrovirens, Anoectangium Sendtnerianum, Tortula canescens, Schistidium brunnescens, Grimmia unicolor, G. elongata, Orthotrichum pal¬lens, Eurhynchium Stokesii, Brachythecium rutabulum, var plumulosum, Hypnum cupressiforme var. subjulaceum, Polytrichum piliferum vair. Hoppei, Dicranum scoparium fo. maxima, D. scoparium fo. laticuspis, Orthodicranum montanum fo. pulvinata, Grimmia incurva fo. brevifolia, G. pulvinata fo. cana, Pohlia nutans fo. rubra, Rhynchostegium murale fo. subalpina.

Описана новая высокогорная форма Pohlia nutans Lindb. fo. rubra, близкая к арктической P. rutilans (Schiirap.) Lindb.

Дается перечень тех мест, где встречаются лиственные мхи (лесной покров, обнажения почвы, родниковые места, берега ручьев, гнилая древесина, стволы деревьев, скалы).




Слободян М.П. До бріогеографії Поділля, Опілля і Покуття // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 66-90.

Автор наводить список печіночних і листяних мохів рівнинних лісостепових областей заходу Української РСР. Список складений в результаті обробки автором власних матеріалів, зібраних ним в 1946, 1947 і 1948 рр., в Теребовлянському, Чортківському, Заліщицькому, Золотниківському і Скалатському районах, Тернопільській, області (Західна Подолия), Подгаецком і Бережанском, Тернопільській області, Бобркском, Львівській області Миколаївській, і Дрогобицький областях (Опілля), в Косівському, Коршевському, Коломийському, Снятинському і Ланчинському районах, Станиславської області (Покуття). У список включені також види, знайдені колишніми дослідниками Опілля і Покуття, - Черкавським і Крупа.
З 275 видів (53 печінкових і 222 листяних мохів) 29 нових для заходу Української РСР і 11 нових для Української РСР: Cepkalozia reclusa, Fissidens viridulus, Fissidens minutulius, Dicranoweisia cirrata, Gymnostomum calcareum, Barbula Hornschuchiana, Tortula canescens, Desmatodon suberectus, Grimmia orbicularis, Plagiothecium neglectum, Plagiothecium platyphyllum.
Автором в бріофлорі Західного Поділля, Опілля і Покуття на підставі обліку зональних закономірностей в розподілі рослинного покриву як по горизонталі, так і по вертикалі виділяються наступні флористичні елементи: неморальний, бореальний, аркто-монтанный, монтанный і аридний. В аридному елементі автор виокремлює два географічні варіанти: понтичний, або власнеаридний і середземноморський типи ареалу.
На підставі аналізу ареалів листяних мохів і обліку фосільних знахідок ділювіальних мохів в Старуні (Шафран, [30]) і в Валяве і Бариче (Вильчек [16]) автором виділяються наступні екологічні групи реліктів в бріофлоре Західного Поділля, Опілля і Покуття : 1) третинні, 2) гляціальні, 3) мезофільні лісові релікти дніпровсько-валдайського (риссвюрмського) інтергляціала, 4) ксерофільні релікти сухіших періодів лісоформування валдайського (вюрмського) оледеніння, 5) бореальних реліктів пребореального періоду постгляціала.

Резюме / Resume Скачати в pdf (8,8 Mb)
Слободян М.П. К бриогеографии Западной Подолии, Ополья и Покутья

Автор публикует список печеночных и лиственных мхов равнинных лесостепных областей запада Украинской ССР. Список составлен в результате обработки автором собственных материалов, собранных им в 1946, 1947 и 1948 гг., в Теребовлянском, Чертковском, Залещицком, Золотниковском и Скалатском районах, Тернопольской области (Западная Подолия), Подгаецком и Бережанском, Тернопольской области, Бобркском, Львовской области и Николаевском, Дрогобычской области (Ополье), в Косовском, Коршевском, Коломыйском, Снятынском и Ланчинском районах, Станиславской области (Покутье). В список включены также виды, найденные прежними исследователями Ополья и Покутья - Черкавским и Крупа.

Из 275 видов (53 печеночных и 222 лиственных мхов) 29 новых для запада Украинской ССР и 11 новых для Украинской ССР: Cepkalozia reclusa, Fissidens viridulus, Fissidens minutulius, Dicranoweisia cirrata, Gymnostomum calcareum, Barbula Hornschuchiana, Tortula canescens, Desmatodon suberectus, Grimmia orbicularis, Plagiothecium neglectum, Plagiothecium platyphyllum.

Автором выделяются в бриофлоре Западной Подолии, Ополья и Покутья на основании учета зональных закономерностей в распределении растительного покрова как по горизонтали, так и по вертикали следующие флористические элементы: неморальный, бореальный, аркто-монтанный, монтанный и аридный. В аридном элементе автор называет два географических варианта: понтический, или собственноаридный и средиземноморский типы ареала.

На основании анализа ареалов лиственных мхов и учета фоссильных находок дилювиальных мхов в Старуни (Шафран, [30]) и в Валяве и Бариче (Вильчек [16]) автором выделяются следующие экологические группы реликтов в бриофлоре Западной Подолии, Ополья и Покутья: 1) третичные, 2) гляциальные, 3) мезофильные лесные реликты днепровско-валдайского (риссвюрмского) интергляциала, 4) ксерофильные реликты более сухих периодов лесообразования валдайского (вюрмского) оледенения, 5) бореальные реликты пребореального периода постгляциала.




Мельничук В.М. Матеріали до визначення pH у листяних мохів // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 91-111.

У статті наведено результати проведених в 1948 р. досліджень за визначенням pH субстрату первинних грунтоутворювачів - листяних мохів. Матеріал для досліджень був зібраний в районах Рівненської і Волинської областей Української РСР. Визначення pH проводилося потенціометром системи "Агроприбор" з насиченим каломельним електродом порівняння. Дані 913 аналізів для 94 видів зведено в таблицю; види в таблиці розміщені залежно від їх відношення до pH субстрату. У першій паралельній графі таблиці подано число проведених аналізів для цього виду, в наступних - відсотки зразків, що належать до цього класу кислотності. Досліджені види розділені на п'ять груп: сильнооксифільні, оксифільні, еврифільні, види, що уникають найбільш кислих субстратів, і базифільні.
Автор відмічає, що різких меж між названими групами немає, і види плавно переходять від оксифільних до базифільних. Наявність в матеріалі стенотопних груп, а також і окремих видів з вузькою амплітудою pH, вказує на залежність їх в поширенні від реакції субстрату. Стенотопні види складають 29,7% усіх досліджених видів. Серед стенотопних - 67,9% акрокарпных. Серед, еврифільних видів 61,8% плеврокарпні.
Стенотопні оксифільні види поширені на сильно зволожених місцях. Стенотопні базифільні види заселяють грунтові відслонення, освітлені скелі. Плеврокарпні види із слабо розвиненими дерновинками мають вузьку амплітуду pH. Ряд спостережень, проведених над розподілом кислотності в різних шарах дерновинок до 3 см глибини у різноманітних по структурі дерновинок (Leucobryum glaucum, Polytrichum juniperinum и Р. attenuatum) і визначення кислотності одного і того ж грунту під дерновинками різної потужності (i>Pleurozium Schreberi, Hylocomium proliferum, Rhytidia-delphus triquetrus) вказує, що мохи шляхом розкладання відмерлих частин своїх дерновинок впливають на реакцію субстрату.

Резюме / Resume Скачати в pdf (7,1 Mb)
Мельничук В.М. Материалы к определению pH у лиственных мхов

В статье изложены результаты проведенных в 1948 г. исследований по определению pH субстрата первичных почвообразователей - лиственных мхов. Материал для исследований был собран в районах Ровенской и Волынской областей Украинской ССР. Определение pH проводилось потенциометром системы "Агроприбор" с насыщенным каломельным электродом сравнения. Данные 913 анализов для 94 видов сведены в таблицу; виды в таблице размещены в зависимости от их отношения к pH субстрату. В первой параллельной графе таблицы подано число проведенных анализов для данного вида, в последующих - проценты образцов, принадлежащих к данному классу кислотности. Исследованные виды разделены на пять групп: сильнооксифильные, оксифильные, еврифильные, виды, избегающие наиболее кислых субстратов, и базифильные.

Автор отмечает, что резких границ между названными группами нет, и виды плавно переходят от оксифильных к базифильным. Наличие в материале стенотопных групп, а также и отдельных видов с узкой амплитудой pH, указывает на зависимость их в распространении от реакции субстрата. Стенотопные виды составляют 29,7% всех исследованных видов. Среди стенотопных — 67,9% акрокарпных. Среди, еврифильных видов 61,8% плеврокарпных.

Стенотопные оксифильные виды распространены на сильно увлажненных местах. Стенотопные базифильные виды заселяют почвенные обнажения, осветленные скалы.

Плеврокарпные виды со слабо развитыми дерновинками имеют узкую амплитуду pH.

Ряд наблюдений, проведенных над распределением кислотности в разных слоях дерновинок до 3 см глубины у разнообразных по структуре дерновинок (Leucobryum glaucum, Polytrichum juniperinum и Р. attenuatum) и определение кислотности одной и той же почвы под дерновинками разной мощности (Pleurozium Schreberi, Hylocomium proliferum, Rhytidia-delphus triquetrus) указывает, что мхи путем разложения отмерших частей своих дерновинок влияют на реакцию субстрата.




Бейліс-Вирова Р.А. Про деякі схожі риси в розвитку зародків пшениці й жита // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 114-118.

Разом з типовим для зернівок жита будовою зародка, позбавленого епіблаєта (малюнок, 1), ми нерідко спостерігали наявність зародків, що мали на стороні, протилежній до щитка наріст. В більшості випадків він знаходився біля другого корінця. Вершина вирощування мала різний напрям: вниз, перпендикулярно до подовжньої осі зародка або вгору, як у епібласту. Ще на 15-16-й день після запилення - на ранній фазі розвитку зародка спостерігалися у них опуклості, що складалися з паренхімних клітин, як і уся тканина колеоридзи і щитка.
Подальші дослідження виявили наявність зернівок із зародками, у яких вирощування іноді знаходилося на рівні колеоптиля, а за формою і місцю розташування майже не відрізнялися від епіблаєта пшениці (малюнок, 4-8). Це дає нам підставу вважати, що в процесі розвитку між зародками пшениці і жита немає такої різкої відмінності відносно епиблаєта, яка відзначалася в літературі, на підставі вивчення зрілих зародків. Наші дані представляють інтерес у світлі повідомлення акад. Т. Д. Лисенко про факти знаходження в колосках пшениці зерен жита, стрибкоподібного перетворення рослини пшениці на жито.

Резюме / Resume Скачати в pdf (3,4 Mb)
Бейлис-Выровая Р.А. О некоторых чертах сходства в развитии зародышей пшеницы и ржи

Это исследование проведено на озимых сортах ржи: Петкусс Лохова, Таращанском и яровом Саратовском.

Наряду с типичным для зерновок ржи строением зародыша, лишенного эпиблаета (рисунок, 1), мы нередко наблюдали наличие зародышей, имевших на стороне, противоположной щитку, вырост. В большинстве случаев он находился возле второго корешка. Вершина выроста имела разное направление: вниз, перпендикулярно к продольной оси зародыша или вверх, как у эпибласта. Еще на 15—16-й день после опыления - на ранней фазе развития зародыша наблюдались у них выпуклости, состоявшие из паренхимных клеток, как и вся ткань колеоридзы и щитка.

Дальнейшие исследования обнаружили наличие зерновок с зародышами, у которых вырост иногда находился на уровне колеоптиля, а по форме и месту расположения почти не отличался от эпиблаета пшеницы (рисунок, 4—8).

Это дает нам основание считать, что в процессе развития между зародышами пшеницы и ржи нет такого резкого различия в отношении эпиблаета, которое отмечалось в литературе, на основании изучения зрелых зародышей.

Наши данные представляют интерес в свете сообщения акад. Т. Д. Лысенко о фактах нахождения в колосьях пшеницы зерен ржи, скачкообразного превращения растения пшеницы в рожь.




ЗООЛОГІЯ
Захваткін В.О. Паразити риб водойм Закарпатської області // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 119-149.

Проведене нами дослідження паразитофауни риб Закарпаття є першим по відношенню майже до всіх груп паразитів. Характерною особливістю іхтіопаразитофауни закарпатських рік є незначний процент зараження риб і незначна його інтенсивність. Це збіднення паразитофауни риб Закарпаття, на нашу думку, можна пояснити гірським характером рік. Всі вони мають швидку течію, низьку температуру води; під час проливних дощів річки наповнюються водою, яка стає мутною в результаті великої кількості мулу, піску і гальки, що їх переносить вода. Всі ці особливості гірських рік, видимо, негативно впливають на поширення паразитів риби. Головним же фактором, що перешкоджає їх розвитку, є швидкість течії. Особливий інтерес, з точки зору еволюції паразитофауни, являє собою вивчення паразитів ендемічних форм. До таких форм в Закарпатті належать: чіп (Aspro zingel), смугастий йорж (Acerina schraetser) і дунайський лосось (Hucho hucho). Поширення смугастого йоржа і дунайського лосося обмежене басейном Дунаю; чіп зустрічається і в Дністрі. У 25 екземплярів смугастих йоржів і трьох екземплярів чопа знайдено лише по чотири види паразитів. Два екземпляри дунайського лосося були заражені двома видами паразитів. Як видно зі списку паразитів (табл. II—IV), всі ці форми поширені в Закарпатті. Таким чином, паразитофауна описаних ендемічних представників Закарпаття характеризується значним збідненням, причому паразитами ендемічних риб є форми, поширені в даній водоймі. Ці особливості паразитофауни, описаних нами ендемічних риб, стверджують вірність положення, яке проф. В. О. Догель формулював у вигляді закономірності, властивої реліктовим формам: "Першою цілком природною закономірністю виявилось збідніння паразитофауни реліктів. З другого боку, в нових умовах існування, до паразитування в реліктах могли пристосуватися зовсім нові форми паразитів". Серед паразитів риб Закарпаття є форми, які являють собою господарський інтерес. Це паразити, що при певних умовах можуть викликати масове захворювання риб. До таких паразитів можна віднести личинкові форми трематод Diplostomulum spathaeeum і Thylodelphys clavata; вони широко паразитують в Закарпатті і при сприятливих умовах можуть спричинити епізоотії катаракту очей. Таку ж загрозу являє собою скреблянка Pomphorhynchus laevis. Вона занурює в стінку кишки риби свій хоботок і довгу шийку і нерідко продирявлює стінку. Серйоз¬ними шкідниками рибного господарства в Закарпатті є різно¬манітна група дактилогірусів, що викликають у риб захворювання дактилогіроз. Для попередження захворювань необхідне систематичне спостереження над станом паразитофауни риб і своєчасне застосування заходів для припинення епізоотії. Риби Закарпаття при своїй незначній зараженості паразитами можуть бути успішно інтродуковані в інші водойми. Це сто¬сується зокрема форелі. Закарпатська область за своїми природними умовами є цінною базою для форелевих господарств. Форелеві господарства, які там були і які зруйновані під час війни, необхідно відновити.



Резюме / Resume Скачати в pdf (7,9 Mb)
Захваткин В.А. Паразиты рыб водоемов Закарпатской области

В течение 1947 и 1948 гг. экспедицией Львовского научного природоведческого музея АН УССР под руководством профессора В. А. Захваткина в Закарпатской области проводились работы по изучению паразитов рыб.

В настоящей статье даются результаты этих исследований. Исследования проводились методом полных паразитологических вскрытий с количественным учетом паразитов.

Всего исследовано 570 рыб, относящихся к 26 видам и 7 семействам. Общее число установленных нами для Закарпатья видов паразитов - 73. Они распределяются следующим образом: Protozoa - 14 видов, Моnоgеnеа - 23 вида, Digenea - 14 видов, Cestodes - 6 видов, Acanthocephala - 4 вида, Nematodes - 5 видов, Hirudinea - 1 вид, Crustacea - 6 видов.

Как видно из приведенных цифр, половину всех видов пара¬зитов образуют трематоды. Из простейших наиболее разнообразную группу представляют миксоспоридии, относящиеся к 10 видам.

Наибольшую группу паразитов представляют моногенетические сосальщики - 23 вида. Из них 16 относятся к роду Dactylogyrus. Большинство дактилогирусов специфичны для одного вида рыб, некоторые паразитируют на нескольких видах и в таком случае обнаруживают и более широкое распространение, как например, D. similis, D. nanus. На уклее встречен новый вид, не описанный еще в литературе.

Широко распространены в Закарпатье представители рода Coitocoecum Nісоll. Все они относятся к виду Coitocoecum testiobliquum Wisn. и С. Scrjabini Ivan., отличающемуся способностью давать многочисленные вариации.

Для Закарпатья характерно широкое распространение личи¬ночных форм трематод - паразитов глаз: Diplostomulum spathaeeum (Rudolphі) и Thylodelphys clavata (Nordmann).

Очень мало распространены среди закарпатских рыб ленточные черви. Из 570 изученных рыб только 48 заражены были цестодами. Чаще других встречаются гвоздичники - Caryophyllaeus laticeps Pall, и Caryophyllaeides fennica Schueid.

Из класса скребней, в состав которого входит 4 вида, осо¬бенный интерес представляет Pomphorhynchus laevis Мüll, как по значительному распространению среди рыб (марена, голавль из Тиссы и Ужа), так и по тому вреду, который этот скребень наносит рыбе, внедряясь в стенки кишечника.

Класс круглых червей (Nematodes) состоит из пяти видов. Наибольшим распространением из них отличается Rhabdochona denudata (Dujardin). Остальные встречаются и редко, и в небольших количествах.

В состав группы ракообразных входит 6 видов. Чаще других встречаются представители рода Ergasilus - Е. sieboldi Nоrdm.

Наиболее характерной чертой ихтиопаразитофауны Закарпатья, отличающей ее от ихтиопаразитофауны большинства водоемов СССР, является низкий процент заражения и незначительная его интенсивность. Это особенно относится к эндопаразитзм. Обеднение паразитофауны вызвано, несомненно, горным характером закарпатских водоемов: в первую очередь быстро¬той течения, а также низкой температурой воды, частыми загрязнениями воды во время сильных дождей.

Среди паразитов рыб Закарпатья имеются такие, которые могут быть причиной массовых заболеваний и гибели рыбы. К таким паразитам относятся: Trichodina, Ichthyophtirius, разные виды Dactylogyrus, паразиты глаз Diplostomulum spathaceum и Thylodelphys clavata, скребень Pomphorhynchus laevis и ряд других.

Однако все эти паразиты в Закарпатье встречаются в небольших количествах. Для предотвращения возможных эпизоотий в Закарпатской области необходим постоянный контроль за состоянием паразитофауны рыб с тем, чтобы при массовом появлении того или иного из патогенных паразитов своевременно принять необходимые меры борьбы. Рыбы Закарпатья, благодаря незначительной зараженности паразитами, могут быть интродуцированы в другие водоемы СССР.




Захваткін В.О., Кулаківська О.П. Паразити риб верхів'я Дністра. (Попереднє повідомлення) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 150-155.

Робота містить результати вивчення паразитів риб верхньої течії Дністра. Дослідження проводилися експедицією Львівського науково-природознавського музею протягом двох місяців 1949 року. За час роботи експедиції було обстежено 282 екземпляра риб з Дністра, які належать до 5 родин, 24 видів. Всього виявлено 85 видів паразитів.
При порівнянні паразитофауны риб Дністра і Тиси (річки майже одного напівгірського характеру) виявилося, що число паразитів риб в Тисі дещо менше (73 види), ніж в Дністрі. Слід зазначити низький відсоток заражених риб Дністра з незначною інтенсивністю зараження, що пояснюється гірським характером верхів'я Дністра, впливом швидкості течії, низької температури. Завдяки слабкій зараженості рибному господарству не загрожують паразитарні епізоотії. Дністровська риба може побут рекомендована для інтродукції і акліматизації в інші водойми.

Резюме / Resume Скачати в pdf (3,7 Mb)
Захваткин В.А., Кулаковская О.П. Паразиты рыб верховья Днестра. (Предварительное сообщение)

Работа содержит результаты изучения паразитов рыб верхнего течения Днестра. Исследования проводились экспедицией Львовского научно-природоведческого музея в течение двух месяцев 1949 года.

За время работы экспедиции было вскрыто 282 экземпляра рыб с Днестра, относящихся к 5 семействам, 24 видам. Всего обнаружено 85 видов паразитов. Из Protozoa найдено у рыб Днестра 13 видов. Наиболее широко распространенной группой из Protozoa является ряд Myxosporidia. Относящихся к Моnоgеnеа найдено 28 видов, из них 21 вид составляют представители рода Dactylogyrus. Группа Digenea днестровских рыб насчитывает 15 видов, из них 5 - личиночные формы. Из группы Digenea отмечено широкое распространение представителей рода Coitocoecum, а также глазных паразитов Diplostomulum spathaceum и Thylodelphus clavata. Кишечные сосальщики днестровских рыб, как и закарпатских, встречаются единицами (кроме Asymphylodora tincae; ее количество у линя достигает 376 экз.). Класс Cestodes представлен шестью видами. Обычной формой ленточных червей является гвоздичник. Остальные виды встре¬чаются очень редко. В состав класса Nematodes входит семь видов. Из них только Rhabdochona denudata имеет несколько хозяев и встречается в количестве два-три экземпляра. Другие виды мы находили по одному разу в количестве одного экзем¬пляра. В верховьях Днестра паразитирует три вида скребней. Acanthocephalus anquillae встречен у восьми видов рыб, Асаnthocepholus lucii - у шести видов. Класс Hirudinea представлен у днестровских рыб тремя видами. Чаще всего встречается Piscicola geometra. Из класса Crustacea на днестровских рыбах паразитируют три рода с одним видом каждый. Lamproglena pulchella часто встречается на жабрах различных представителей семейства карповых.

При сравнении паразитофауны рыб Днестра и Тиссы (реки почти одного полугорного характера) выявилось, что число паразитов рыб в Тиссе несколько меньше (73 вида), чем в Днестре. Следует отметить низкий процент зараженных рыб Днестра с незначительной интенсивностью заражения, что, повидимому, объясняется горным характером верховьев Днестра, влиянием быстроты течения, низкой температуры. Благодаря слабой зараженности рыбному хозяйству не угрожают паразитарные эпизоотии. Днестровская рыба может быт рекомендована для интродукции и акклиматизации ее в других водоемах.




Кулаківська О.П. До паразитофауни форелі і харіуса деяких річок Закарпаття // Наук. зап. Держ. природознавч.музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 156-166.

У річках Закарпатської області України широко поширені представники родини лососевих. У 1948 році нами обстежені риби гірських річок Закарпатської області трьох басейнів : Тересви, Латориці, Вужа. Дослідження риб проводилося методом повних паразитологічних розтинів паразитологій. Всього досліджено 61 екземпляр риб. Вік риб варіював від 0+ до 4+ років. Досліджений матеріал показує, що склад паразитів риб з різних басейнів не однаковий. Серед паразитів домінуючою формою є Spiroptera tenuissima. Звичайним мешканцем форелі і харіуса є Coitocoecum testiobliquum, який широко поширений в рибах південно-західної частини України. Межею його поширення на схід поки що являється Дніпро.

Резюме / Resume Скачати в pdf (4,9 Mb)
Кулаковская О.П. Паразитофауна форели и хариуса некоторых рек Закарпатья

В реках Закарпатской области Украины широко распространены представители семейства лососевых: ручьевая форель, радужная форель, головатица и хариус. В 1948 году нами обследованы рыбы горных рек Закарпатской области трех бассейнов: Тересвы, Латорицы, Ужа. Исследование рыб проводилось методом полных паразитологических вскрытий. Всего исследовано 61 экземпляр рыб. Возраст рыб варьировал от 0+ до 4+ лет.

Исследования показали, что ручьевая форель заражена пятью видами паразитов, которые находятся только во внутренних органах. Из них два вида трематод два вида нематод и один вид скребней. Наибольший процент заражения припадает на нематоду Spiroptera tenuissima, ею поражено 65,4% рыб. Эктопаразитов у ручьевой форели не найдено вовсе.

Радужная форель (в основном сборы из бассейна р. Латорицы) заражена паразитами на 72,7,%. Всего у радужной форели найдено четыре вида паразитов с незначительным процентом заражения. Все паразиты внутренние.

Общий процент заражения хариуса составляет 96,3,%. Всего у хариуса найдено восемь видов паразитов, принадлежащих тоже к Trematodes, Nematodes и Acanthocephala. Хариус является хозяином одного вида эктопаразитов — Tetraonchus borealis, который живет на жабрах хариуса.

Исследованный материал показывает, что состав паразитов рыб из разных бассейнов не одинаков. Среди паразитов доминирующей формой является Spiroptera tenuissima. Обычным обитателем форели и хариуса является Coitocoecum testiobliquum, который широко распространен в рыбах юго-западной части Украины. Границей его распространения на восток пока что является Днепр.

Собранный нами материал дает возможность сделать некоторые предварительные выводы, а именно:
1. Ручьевая форель, радужная форель и хариус Закарпатской области заражены паразитами относительно слабо.
2. Хариус заражен сильнее, чем форель. В нем обитает большее количество видой паразитов; интенсивность инвазии хариуса высшая, нежели у форели.
3. Преобладающей формой среди паразитов форели и хариуса закарпатских рек является нематода Spiroptera tenuissima и трематода Coitocoecum testiobliquum.
4. Незначительная степень экстенсивности и интенсивности инвазии форели рек Закарпатской области, отмечаемая нами, позволяет предположить возможность использования форели Закарпатья в целях интродукции в другие водоемы СССР.




Здун В.І. Фауна личинкових стадій трематод в молюсках Закарпаття // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 167-189.

З метою вивчення фауни личинкових трематод в серпні 1947 р. було обстежено 2057 екземплярів молюсків (10 видів) з 18 водойм на Надтисенської низовини Закарпаття. Водойми належать до чотирьох екологічних типів, а саме: стоячі і заливні, гірські і рівнинні.
Шляхом розтину молюсків було виявлено 21 вид личинок трематод : один вид церкарії з групи Monostomata, один вид Gasterostomata, три види - Furcocercariae, один вид - Amphistomata, вісім видів - Xiphidiocercariae, шість видів - Echinostomata і один вид Tetracotyle. Деякі види виявилися невідомими.

Резюме / Resume Скачати в pdf (6,8 Mb)
Здун В.И. Фауна личиночных стадий трематод в моллюсках Закарпатья

Для изучения фауны личиночных трематод в августе 1947 г. было обследовано 2057 экземпляров моллюсков (10 видов) из 18 водоемов на Надтиссенской низменности Закарпатья. Водоемы принадлежат к четырем экологическим типам, а именно: стоячие и заливные, горные и равнинные.

Путем вскрытия моллюсков было обнаружено 21 вид личинок трематод: один вид церкарии из группы Monostomata, один вид Gasterostomata, три вида - Furcocercariae, один вид - Amphistomata, восемь видов - Xiphidiocercariae, шесть видов - Echinostomata и один вид Tetracotyle. Некоторые виды оказались неизвестными.




Татаринов К.А. Про нові місця знаходження темної полівки і полівки-економки на Україні // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 190-197.

На території України темна або полівки-економка (Microtus agrestis L.) була уперше знайдена в 1925 р. Підоплічко [13] у північній частині Київської області. Після цього ряд авторів [6, 7, 9, 12] встановили її знаходження в деяких районах Житомирщини, Чернігівщини і Київщини. Полівка-економка або сибірська (Microtus oeconomus Pall.) на Україні перший раз була знайдена в 1915 р. Шарлеманом [18] в околицях Києва, а пізніше у ряді пунктів Чернігівського Полісся і в межах придніпровського лісостепу Підоплічко [12, 13] і іншими авторами.
Дані про зоогеографічне поширення даних видів сірих полівок в західних областях Української РСР у вітчизняній літературі донині відсутні. Протягом 1947-1950 рр. нами встановлено знаходження названих двох видів гризунів в західній частині республіки і висловлені попередні міркування про заміщення або явище екологічного вікаріату між цими близькими видами в екологічно схожих умовах. Темну полівку знайдено у ряді точок гірських районів північно-східних Карпат і в трьох пунктах на Прикарпатті (Дрогобицька, Станіславська, Львівська і Закарпатська області). Полівка-економка виявлена в 9 пунктах на території Дрогобицької і Львівської областей.
Наявні в нашому розпорядженні дані і матеріали говорять про наступне:
1. Нині на території західної частини Української РСР полівка-економка поширена значно ширше, ніж темна полівка.
2. Там, де ці види в екологічно схожих умовах зустрічаються спільно, в кількісному відношенні перше місце залишається за сибірською полівкою, яка є з цих двох видів домінуючою формою, тоді як популяція темної полівки знаходиться як би в стані депресії.
3. У екологічно схожих умовах, де зустрічаються дані види полівок, спостерігається навіть в невеликих ценозах розмежування "угідь" між цими видами. Так, полівки-економки займають місця безпосередньо у самої води, тоді як темні полівки розселяються на цій мікроплощі на сухіших місцях, зарослих невеликими кущами.
4. Заслуговує на увагу відсутність нині полівки-економки в Закарпатській області і в північно-східних Карпатах. В той же час темну полівку нам вдалося виявити як на південних, так і на північних карпатських схилах. Вказана обставина дозволяє зробити припущення, що на цій території як би сталося заміщення полівки- економки темною полівкою.
5. У верхів'ях Дністра (Прикарпаття) спостерігається заміщення не лише названих видів, але і таких, як щур звичайний (Rattus norvegicus Berk.) і водяний щур (Arvicola terrestris L.), ондатра (Ondatra Zibethica L.) і водяний щур, ондатра і сірий щур, польова миша (Apodemus agrarius Pall.) і темна полівка (Microtus agrestis L.).

Резюме / Resume Скачати в pdf (3,6 Mb)
Татаринов К.А. О новых местонахождениях темной полевки и полевки-экономки на Украине

На территории Украины темная или пашенная полевка (Microtus agrestis L.) была впервые найдена в 1925 г. Пидопличко [13] в северной части Киевской области.

После этого ряд авторов [6, 7, 9, 12] установили ее нахождение в некоторых районах Житомирщины, Черниговщины и Киевщины. Полевка-экономка или сибирская (Microtus oeconomus Pall.) на Украине первый раз была найдена в 1915 г. Шарлеманом [18] в окрестностях Киева, а позднее в ряде пунктов Черниговского полесья и приднепровской лесостепи Пидопличко [12, 13] и другими авторами.

Данные о зоогеографическом распространении рассматриваемых видов серых полевок в западных областях Украинской ССР в отечественной литературе до сего времени отсутствуют. В течение 1947—1950 гг. нами установлено нахождение названных двух видов грызунов в западной части республики и высказаны предварительные соображения о замещении или явлении экологического викариата между этими близкими видами в экологически сходных условиях. Темную полевку найдено в ряде точек горных районов северо-восточных Карпат и в трех пунктах на Прикарпатьи (Дрогобычская, Станиславская, Львовская и Закарпатская области). Полевка-экономка обнаружена в 9 пунктах на территории Дрогобыческой и Львовской областей.

Имеющиеся в нашем распоряжении данные и материалы говорят о следующем:
1. В настоящее время на территории западной части Украинской ССР полевка-экономка распространена значительно шире, чем темная полевка.
2. Там, где эти виды в экологически сходных условиях встречаются совместно, в количественном отношении первое место остается за сибирской полевкой, которая является из этих двух видов доминирующей формой, в то время как популяция темной полевки находится как бы в состоянии депрессии.
3. В экологически сходных условиях, где встречаются рассматриваемые виды полевок, наблюдается даже в небольших ценозах размежевание "угодий" между этими видами. Так, полевки-экономки занимают места непосредственно у самой воды, в то время как темные полевки расселяются на данной микроплощади на более сухих местах, заросших небольшим кустарником.
4. Заслуживает внимания отсутствие в настоящее время полевки-экономки в Закарпатской области и в северо-восточных Карпатах. В то же время темную полевку нам удалось обнаружить как на южных, так и на северных карпатских склонах. Указанное обстоятельство позволяет сделать предположение, что на этой территории как бы произошло замещение полевки- экономки темной полевкой.
5. В верховьях Днестра (Прикарпатье) наблюдается замещение не только названных видов, но и таких, как крыса обыкновенная (Rattus norvegicus Berk.) и водяная крыса (Arvicola terrestris L.), ондатра (Ondatra Zibethica L.) и водяная крыса, ондатра и серая крыса, полевая мышь (Apodemus agrarius Pall.) и темная полевка (Microtus agrestis L.).




Татаринов К.А. Знахідка довговухої нічниці (Myotis bechsteini Kühl) на Львівщині // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 198-201.

Фауна рукокрилих (Chiroptera) Українською РСР взагалі, а західній частині республіки зокрема, до останнього часу залишається мало вивченою. Вказівка А. Мігуліна [4] дає деяке уявлення про видовий склад рукокрилих на Україні, але вже застаріло і вимагає значних доповнень і критичних зауважень. Надзвичайні мало опублікованих матеріалів про фауну кажанів, поширених в західних районах УРСР.
Дані про поширення на території нашого Союзу таких рідкісних видів рукокрилих, як довговуха нічниця, або нічниця Бехштейна (Муotis bechsteinii Кühl) майже відсутні. Тому знахідки цієї нічниці на території Львівської області Української РСР представляють значний зоогеографічний інтерес. Довговуха нічниця уперше була нами знайдена 8. XII 1949 р. в Медових печерах, розташованих на східній околиці м. Львова. Другий раз цей кажан був виявлений в тих же місцях 6. I. 1950 р. У обох випадках виявлені довговухі нічниці виявились дорослими самцями і знаходилися під високими зведеннями печери.
Наші знахідки довговухих нічниць взимку 1949-1950 рр. вказують на наступне:
1. Цей вид нічниць нині поширений на території Львівської області УРСР.
2. Довговуха нічниця є зимуючим, а значить і осілим видом рукокрилих на Львівщині.

Резюме / Resume Скачати в pdf (2,9 Mb)
Татаринов К.А. Находка длинноухой ночницы (Myotis bechsteinii Kühl) на Львовщине

Фауна рукокрылых (Chiroptera) Украинской ССР вообще, а западной части республики в частности, до последнего времени остается мало изученной.

Указание А. Мигулина [4] дает некоторое представление о видовом составе рукокрылых на Украине, но уже устарело и требует значительных дополнений и критических замечаний. Чрезвычайно мало опубликованных материалов о фауне летучих мышей, распространенных в западных районах УССР.

Данные о распространении на территории нашего Союза таких редкостных видов рукокрылых, как длинноухая ночница, или ночница Бехштейна (Муotis bechsteinii Кühl) почти отсутствуют. Поэтому находки этой ночницы на территории Львовской области Украинской ССР представляют значительный зоогеографический интерес.

Длинноухая ночница впервые была нами найдена 8. XII. 1949 г. в Медовых пещерах, расположенных на восточной окраине г. Львова. Второй раз эта летучая мышь была обнаружена в тех же местах 6. I. 1950 г.

В обоих случаях обнаруженные длинноухие ночницы оказались взрослыми самцами и находились под высокими сводами пещеры.

Наши находки длинноухих ночниц зимой 1949—1950 гг. указывают на следующее:
1. Этот вид ночниц в настоящее время распространен на территории Львовской области УССР.
2. Длинноухая ночница является зимующим, а значит и оседлым видом рукокрылых на Львовщине.




Страутман Ф.І. До харчування птахів на виноградниках Закарпатської області // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 202-234.

Весь літній період проводився кількісний облік птахів, які зустрічаються на виноградниках, і враховувалася завдана шкода окремими видами. Наявний в нашому розпорядженні матеріал дає можливість зробити наступні висновки:
1. На виноградниках Закарпатської області, що терасують, завдяки наявності фруктових дерев і чагарникових чагарників, гніздяться типові птахи садів, а також птахи (кам'янки, кам'яні дрозди), перебування яких пов'язане з вертикально розчленованим рельєфом і особливим характером грунту.
2. Птахи, що гніздяться, особливо в першу половину літа, а деякі протягом усього часу перебування на виноградниках, приносять велику користь, знищуючи шкідливих комах, їх лялечок, поїдаючи насіння бур'янів.
3. Коли достигають ягоди і плоди, фруктові дерева, розташовані на виноградниках, відвідуються зерноїдними птахами, які прилітають з сусідніх лісів, садів і парків. В цей час дубоносы, сойки, горобці знищують немало ягід і фруктів.
4. З дозріванням ранніх сортів винограду багато птахів (іволги, дрозди, горобці, дубоноси, зеленушки, вівсянки, дятли та ін.) переходять повністю або частково на живлення виноградом.
5. З цього ж моменту на виноградниках і в сусідніх лісах починається збільшення чисельності видів птахів, що поїдають виноград (іволги, чорні дрозди, горобці та ін.) в результаті переміщення і концентрації їх на нові місця.
6. У серпні, у зв'язку з різким погіршенням умов існування на виноградниках, особливо після прибирання ранніх сортів винограду, велика група птахів покидає виноградники.
7. Значна шкода заподіюється ділянкам виноградників, які граничать з лісом або чагарниковими чагарниками. На облікових майданчиках розміром в 100 м2, в таких місцях, птахами знищувалися за добу понад 2 кг винограду.
8. Оскільки дозрівання винограду і прибирання його проходять в короткий час, то організація охорони урожаю від перерахованих птахів не є особливо складною. Шляхом тимчасового збільшення кількості сторожів і застосування різних механізованих засобів відлякування, що можливо не допустить в цей період птахів на виноградники.

Резюме / Resume Скачати в pdf (6,3 Mb)
Страутман Ф.И. К питанию птиц на виноградниках Закарпатской области

Птицы хорошо известны человеку как его друзья и помощники в борьбе с вредителями полей, огородов, садов и лесов. Они уничтожают громадное количество вредных насекомых, мышевидных грызунов, сохраняя тем самым для человека ценную продукцию сельского хозяйства. Выяснению роли птиц в нашем хозяйстве посвящено большое количество работ советских орнитологов [2, 6, 8, 9, 12, 13]. В последнее время уделяется много внимания изучению биологии отдельных видов и целых групп птиц. В конкретных условиях их существования с учетом полного годового цикла и периодических явлений в их жизни. Особое значение приобретает изучение биологии птиц в связи с реализацией сталинского плана преобразования природы южных районов Советского Союза. Поэтому привлечению полезных птиц в полезащитные лесонасаждения большое внимание уделяется в работах Мальчевского [7], Дементьева [5], Гладкова [3], Спангенберга [10] и других.

Исходя из этого, мы считаем целесообразным освещение в данной работе питания птиц на виноградниках Закарпатской области, тем более, что в литературе мы не нашли таких сведений. О роли же птиц на виноградниках имеются весьма противоречивые представления. Практическая важность постановки этого вопроса вытекает из того, что виноградарство, в ряде округов Закарпатской области (Береговский, Виноградовский) является важной отраслью народного хозяйства, которая дает основную сельскохозяйственную продукцию.

Работа по сбору материала продолжалась в течение двух летних сезонов 1947—1948 гг. на виноградниках Севлюшского винсовхоза (г. Виноградово, Закарпатской области). За время работы на виноградниках добыто более 300 птиц. Анализ содержимого их желудков дает возможность судить о питании птиц на виноградниках в летнее время.

Все лето велся также количественный учет птиц, которые встречаются на виноградниках, и учитывался вред, приносимый отдельными видами.

Имеющийся в нашем распоряжении материал дает возможность сделать следующие выводы:
1. На террасированных виноградниках Закарпатской области, благодаря наличию фруктових деревьев и кустарниковых зарослей, гнездятся типичные птицы садов, а также птицы (каменки, каменные дрозды), пребывание которых связано с вертикально расчлененным рельефом и особым характером почвы.
2. Гнездящиеся птицы, особенно в первую половину лета, а некоторые в течение всего времени пребывания на виноградниках, приносят большую пользу, уничтожая вредных насекомых, их куколок, поедая семена сорняков.
3. Когда поспевают ягоды и плоды, фруктовые деревья, расположенные на виноградниках, посещаются зерноядными птицами, которые прилетают из соседних лесов, садов и парков. В это время дубоносы, сойки, воробьи уничтожают немало ягод и фруктов.
4. С дозреванием ранних сортов винограда многие птицы (иволги, дрозды, воробьи, дубоносы, зеленушки, овсянки, дятлы и др.) переходят полностью или частично на питание виноградом.
5. С этого же момента на виноградниках и в соседних лесах начинается увеличение численности видов птиц, поедающих виноград (иволги, черные дрозды, воробьи и др.) в результате перемещения и концентрации их на новые места.
6. В августе, в связи с резким ухудшением условий существования на виноградниках, особенно после уборки ранних сортов винограда, большая группа птиц покидает виноградники.
7. Значительный вред причиняется участкам виноградников, которые граничат с лесом или кустарниковыми зарослями. На учетных площадках размером в 100 м2, в таких местах, птицами уничтожалось за сутки свыше 2 кг винограда.
8. Так как созревание винограда и уборка его проходят в короткое время, то организация охраны урожая от перечисленных птиц не является особенно сложной. Путем временного увеличения количества сторожей и применения различных механизированных средств отпугивания можно не допускать в этот период птиц на виноградники.