Page 159 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

156 Загороднюк І.В.

ссавцї засвідчене в книжці В. Гнатюка «Звіриний епос», виданій у серії
«Етнографічного збірника УНТ» (Гнатюк, 1916) (рис. 2).
Поява в назві ссавцї йотованого «і» – типове в желехівці позначення м’якості
попереднього приголосного, але це ще й посилює (формує) його наголошеність. А
перенесення наголосу з кореня (ссачі/ссавці) на останній склад (ссавці) de facto
посилює його статус як іменника. Це ймовірний приклад того, як формант -ець,
згаданий вище, не був застосований для формування іменника, а сформувався
«самостійно», на основі трансформацій у вказаному ряду, включно з додаванням
інтеркаляру «в» для позначення минулого часу в активному дієприкметнику.
Окрім того, якщо приймати гіпотезу додавання форманту -ець, то він ставиться
саме до приголосної, тобто не сса+ець, а ссав+ець, і інтеркаляр «в», як вище зазначено,
підкреслює минулу особливість звірів, з віком ними втрачену.
За три роки після «Звіриного епосу» вийшов друком підручник І. Раковського
«Зоольогія...» (Раковський, 1919), що був одним із засновників зоологічної
спеціальності в Українському (львівському) таємному університеті (1921–1925). У
заголовку відповідного розділу вжито ссавці, вже без йотування «і» (рис. 3). І знову ж
про тогочасну багатозначність терміну «звір»: у Раковського в кінці книги є огляд
таксонів під назвою «Перегляд та поділ звіринного світа» (с. 139–140; тепер важко
повірити, але первозвірі у нього – одноклітинні).

Обговорення

Пояснення відходу від слова звір у період становлення української наукової
термінології на межі XIX–XX ст. і послідовна робота над формуванням і усталенням
номена ссавець має свої пояснення. І це пов’язано не тільки з тим, що у польській, яка
домінувала в тогочасному середовищі українських просвітителів, слово «звірі»
означає всіх тварин, проте й з тим, що давньоруське слово «звір» також має широке
тлумачення. За сумою всіх даних, зібраних автором в різноманітних тлумачних
словниках пояснень слово «звір» є давнім номеном, пов’язаним з давньопруським
swirins (дика тварина), латинським ferus (дикий), грецьким θήρ та θηρός (дикий)
(словники Фасмера, Семенова, Болдирєва та ін.). Саме таке широке тлумачення і
використано в усіх оглядах у період становлення терміну «ссавець» (Верхратський,
Раковський та ін.), тому ясно, що використання назви «звір» для позначення класу
Mammalia за тих умов не підходило. За СУМ (1972, том 3, с. 484), слово «звір»
тлумачиться також широко – «Дика, звичайно хижа, тварина».
З урахуванням подальшого поширення в описах фауни терміну «тварини» замість
звірі слово звірі закріпилося за ссавцями. Формально ця назва стала синонімом до
ссавці, проте автор вважає правильним обмежити його використання підкласом Theria
(плацентарні ссавці = звірі), назва якого й означає дикий звір (θηρίον).
Появу номена ссавці в українській мові можна розглядати як ідентичне до всіх
суміжних мов запозичення, що, очевидно, набуло іменникової форми лише згодом
(Загороднюк, Харчук, 2017), найімовірніше, в перекладах та адаптаціях, і то спочатку
в множині. Така форма, фактично не відмінна від дієприкметникової (через множину
й брак наголосу в позначеннях), робить легким його перехід в іменникову форму
(ссýщі, ссýчі, ссáчі, ссáвчі, ссáвці, ссавцí). Іншими прикладами є такі терміни, як: зайці
(від заяти), що використовували для тушканів, пискух і русаків, а нині для роду Lepus
(Загороднюк, 2016); нетопири (від пиряти).