Page 129 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

120 Кияк В. Г., Малиновський А. К.

• зменшення площі, чисельності й щільності,
• припинення формування генеративних особин,
• припинення поповнення підросту,
• редукція вегетативного розмноження,
• втрачання життєздатності популяції.
Важливим є вироблення консенсусу щодо трактування таких базових понять, як
«вікова» й «онтогенетична структура популяції» й, відповідно, цілої низки похідних
термінів, щодо яких останнім часом почали формуватися розбіжні тлумачення.
Онтогенетичну структуру популяції слід розглядати як інтегральну групову
характеристику, яка містить інформацію про сукупність індивідуального розвитку її
особин. Онтогенетична структура визначається передусім на основі багаторічних
досліджень, які передбачають встановлення ознак і тривалості як календарного, так і
біологічного віку особин загалом й окремих онтогенетичних етапів, зокрема, а також
їхньої послідовності, прискорення або сповільнення розвитку, наявності різних
аберацій: реверсій, пропусків цвітіння, тимчасового спокою, квазісенільності тощо.
Натомість вікова структура популяції може бути визначена на основі однорічних
і навіть одноразових досліджень, адже вона базується на зовнішніх ознаках,
притаманних для кожного вікового стану, які для більшості типів біоморф рослин
відомі й можуть екстраполюватися. Вікова структура популяції – це співвідношення
особин різних вікових станів у ній. Встановлення вікової структури передбачає аналіз
ознак за біологічним віком особин. Перспектива досліджень вікової структури
популяцій полягає у встановленні її довготривалих змін, визначенні особливостей
перебудов на різних етапах великого життєвого циклу, зокрема на стадіях зародження
і формування популяцій або під час їх деградації й втрачання життєздатності.
Багатьом видам притаманна вікова структура нормальної повночленної популяції
навіть за малої чисельності особин [14]. Тому вікову структуру як показник
життєздатності можна використовувати не завжди. Відхилення від стану нормальної
повночленної популяції з піком чисельності на віргінільних або генеративних особинах
переважно є індикатором несприятливої дії екзогенних чинників здебільшого
антропогенного походження. Це не стосується, очевидно, популяцій в інвазійній фазі.
Вікова структура є важливою складовою аналізу життєвості (віталітету) популяції,
тобто показником її стану, а онтогенетична структура є, водночас, складовою аналізу
й життєздатності популяції – ознаки прогнозної, яка визначається на основі
багаторічних даних. Онтогенетична і вікова структури – це основоположні
взаємопов’язані й взаємодоповнюючі популяційні характеристики, але водночас вони
не взаємозамінні й не тотожні. Звуження поняття онтогенетичної структури до
структури вікової є тенденцією, яка гальмує подальший розвиток популяційно-
онтогенетичного методу досліджень.
З метою подальшої уніфікації підходів до термінології та методології досліджень
важливим є пошук консенсусу, зокрема, щодо поняття «життєвості» або «віталітету»
популяції. Назріла потреба вироблення консолідованого підходу до оцінки стану
популяції на основі комплексу її характеристик – індивідуальних і групових. Базуючись
на теперішніх поглядах, можна вважати, що життєвість (віталітет) популяції – це
інтегральна характеристика, яка відображає сучасний стан популяції на основі
найважливіших індивідуальних і групових параметрів структури, росту, розвитку та
репродукції. Життєвість представляє фактичну позицію популяції у її реалізованій