Page 128 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Аспекти методології досліджень популяцій рослин … 119

Jirásek, Cerastium cerastoides (L.) Britton, Salix herbacea L., Saxifraga carpatica Sternb.).
У приструмкових видів метапопуляційні ядра або материкові часткові популяції
мають переважно лінійну або стрічкову форму. У високогір’ї вони зосереджені біля
центральних потоків у льодовикових котлах. Острівні часткові популяції розташовані
на схилах котлів – біля джерел, дрібних потічків, на болітцях у пониженнях
мезорельєфу. Відстань між частковими популяціями збільшується у міру віддалення
від днища котлів до хребтових ділянок.
Для петрофітних видів, які приурочені до скельних відслонень і осипищ, також
досить типовою є метапопуляційна структура. Найчіткіше вона виражена у тривіальних
або порівняно рідкісних видів, котрі заселяють більшість різномасштабних скельних
відслонень, наприклад, Veronica baumgartenii, Cerastium alpinum, Silene dubia, Saxifraga
paniculata, Festuca amethystina та ін. Серед популяційних структур найвищу динамічну
стійкість і стабільність функціонування протягом тривалого часу за різних умов
природного і антропогенно зміненого середовища виявлено саме у метапопуляцій.
Метапопуляційна форма існування притаманна багатьом рідкісним видам рослин,
передусім петрофітам і гігрофітам. Структура метапопуляцій найбільшої життєвості
характерна наявністю великої материкової часткової популяції, яка зазвичай приурочена
до сприятливіших еколого-ценотичних умов, і менших лабільніших, динамічніших
периферійних острівних часткових популяцій.
Для збереження життєздатності популяцій та перспектив їх існування за
несприятливих змін зовнішнього середовища найбільше значення мають популяційні
локуси відтворення. Вони розташовані в найсприятливіших умовах і вирізняються
найбільшою щільністю генеративних особин високої життєвості. Такі локуси
становлять популяційні ядра, які просторово розміщені не на периферії, а переважно в
центральній зоні популяційних ареалів. Під дією несприятливих природних
абіотичних і біотичних чинників популяції численних рідкісних видів втрачають свої
позиції, перш за все, починаючи від периферійних зон, де умови існування не
оптимальні, й, відповідно, життєвість і щільність особин менша. Такі песимальні
периферійні зони найшвидше захоплюються більш конкурентними видами.
Популяційні локуси найвищої життєвості змінюються повільніше і тому найдовше
залишаються осередками збереження і відновлення життєздатності популяцій. Відтак,
заходи, спрямовані на збереження популяцій рідкісних видів, повинні бути
зосереджені передусім на охороні таких популяційних ядер, які виявляються за
найбільшою щільністю генеративних особин високої життєвості.
Подібні доцентрові зміни структури популяцій притаманні й у випадку
несприятливих антропогенних впливів. Особливо наочно це відображається на
популяціях петрофітних декоративних і лікарських видів, зокрема, білотки альпійської
і родіоли рожевої, периферійні більш доступні ділянки яких знищуються, а менш
доступні зберігаються.
Можна виділити такі найтиповіші етапи зміни структури ізольованих популяцій
рідкісних видів унаслідок песимізації умов існування:
• спрощення просторової структури,
• старіння або псевдоомолодження,
• зменшення життєвості особин і популяційних локусів,
• зменшення ефективності самопідтримання і розмноження,
• спрощення і скорочення онтогенезу особин,
• переважання смертності над народжуваністю,