Page 127 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

118 Кияк В. Г., Малиновський А. К.

Континуальні популяції з масштабними ареалами, що охоплюють цілі ландшафтні
екосистеми, потребують виокремлення дрібніших своїх структур. Достатньо
автономними їхніми складовими і, разом з тим зручними для вивчення, є ценотичні
популяції, тобто популяції у межах окремих ценозів. Ценопопуляційному аналізу
високогірних угруповань присвячені численні праці [22]. Водночас, бракує досліджень,
які б розглядали безперервний континуум ценопопуляцій як структур одної популяції,
які формують послідовність на висотному профілі або на одному гіпсометричному рівні.
Відмінності, які проявляються при переході від одного фітоценозу до іншого, часто
навіть на невеликих відстанях є дуже істотними, виявляючи тим самим головні діючі або
й лімітуючі чинники для існування виду. Таким чином найкраще індикується еколого-
фітоценотичний оптимум існування виду, його песимум і критичні умови, розподіл цих
умов у популяційному ареалі. Під час сукцесій встановлення змін у ценопопуляційному
континуумі дозволяє виявити головні вектори зміщення оптимуму і песимуму,
встановити перспективу розвитку популяції. За умови встановлення характерних
взаємозв’язків з іншими компонентами фітоценозів, такі ценопопуляції можуть
слугувати цінними індикаторними об’єктами синекологічних оцінок [6].
Для означення різного рангу просторово виокремленої групи особин у межах
популяції у залежності від мети досліджень використовують термін субпопуляція [30].
Ценопопуляції у межах єдиної континуальної популяції, відстань між якими значні і
між якими існує істотне обмеження в обміні генетичним матеріалом, що відбувається
естафетно [17], також доцільно розглядати як субпопуляції.
Ізольовані популяції характерні меншими обсягами популяційних ареалів і
чисельністю особин, ніж континуальні. Більшість рідкісних видів рослин існують у
вигляді ізольованих популяцій. Часто такі популяції стенотопних рідкісних видів є
цілком малими і перебувають на межі життєздатності. Їхні зміни необхідно розглядати
уже на рівні дрібніших – внутрішньопопуляційних структур.
Більшість ізольованих є локальними популяціями, які приурочені до
специфічних екотопів у межах віддалених між собою фітоценозів, тобто формують
окремі ізольовані ценопопуляції. Кожна мала ізольована локальна популяція
здебільшого не виходить за межі фітоценозу й зрідка трапляється в екотоні між
різними угрупованнями.
Головними складовими ізольованих популяцій (ценопопуляцій) є популяційні
локуси. Популяційні локуси як просторові внутрішньопопуляційні структурні
складові виділяються за різними ознаками: просторовим розташуванням у межах
популяційного ареалу; за щільністю і проективним покриттям; віковою або статевою
структурою; за феноритмами; за репродуктивними параметрами; за життєвістю
особин тощо. До найважливіших належать популяційні локуси, у яких забезпечується
відтворення – локуси підросту і генеративних особин.
Метапопуляції притаманні для видів різних життєвих форм. Серед рідкісних
видів їх формують Loiseleuria procumbens (L.) Desv., Doronicum clusii (All.) Tausch,
Senecio carpaticus Herbich, Rhododendron myrtifolium Schott et Kotschy, Gentiana acaulis
L. і G. punctata L., Pulsatilla alba Reichenb. та ін. Завдяки специфіці вимог до оселищ з
певними умовами субстрату, ціла низка звичайних, рідкісних і ендемічних видів
формує метапопуляції, які приурочені до берегів гірських потоків (Ranunculus
carpaticus Herbich, Cardamine opizii Presl., Chrysosplenium alpinum Schur, Angelica
archangelica L., Saxifraga stellaris L.); скельних відслонень (Ranunculus thora L.,
Veronica baumgartenii Roem. & Schult, Cerastium alpinum L., Silene dubia Herbich,
Saxifraga paniculata Mill., Festuca amethystina L.); сніжних лотків (Poa deylii Chrtek et