Page 125 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

116 Кияк В. Г., Малиновський А. К.

Незважаючи на стрімкий розвиток популяційної екології, у науковій літературі
дотепер можна спостерігати достатньо різні погляди стосовно численних аспектів
термінології та методології цього напрямку біологічної науки. Уявлення про
популяцію, саме її поняття та обсяги трактуються по-різному. Такі базові терміни, як
«життєвість», «вікова структура», «онтогенетична структура», «самовідновлення»
тощо мають різні бачення навіть фахівців-популяціоністів.
Водночас, ще існує чимало нез’ясованого щодо складних механізмів
функціонування і структури популяцій видів різноманітних життєвих форм, зокрема
на стадіях їхнього формування на початку великих життєвих циклів, а відтак під час
періодів деградації і втрачання життєздатності. Метою цієї статті є огляд структурних
особливостей, аспектів низки базових понять і проблемних питань, опрацьованих на
основі досліджень рідкісних видів Карпат.
Різноманіття живого до недавнього часу розглядали як різноманіття видів. Під час
обґрунтування заходів охорони головним об’єктом дотепер фігурує вид. Відомості про
стан популяцій подаються часто як доповнююча інформація, яка переважно обмежена.
Водночас, кожна ізольована популяція є унікальною і відрізняється від усіх інших
популяцій певного виду [29]. Внаслідок ендогенних генетичних змін, передусім
мутацій, та процесу природного добору, ізоляція спричиняє своєрідність популяцій.
Тому, апріорі, кожна ізольована популяція є неповторною і виступає осередком
біотичного різноманіття і неподільною одиницею мікроеволюції. Саме тому
флористичне різноманіття розглядається нами як різноманіття популяцій. На часі
обґрунтування нових природоохоронних підходів, в основу яких, як головний об’єкт
охорони, повинна бути закладена популяція.
Сьогодні популяційні дослідження є основою встановлення ступеня загроженості
видів і базою для створення червоних книг, міжнародних червоних списків та
різноманітних програм наукових досліджень і експертних оцінок. В останній редакції
Червоної книги України уже є відомості про структуру, чисельність, режим
збереження популяцій тощо [26]. К. А. Малиновським обґрунтовано підхід до
популяції як одиниці експлуатації, охорони і еволюції, виділено просторові типи
популяцій, сформульовано поняття популяції як природно-історичної (генетичної)
одиниці, елементарної еволюційної та екологічної одиниці [16]. В основі цих
узагальнень лежали праці провідних вчених у галузі популяційної екології [29, 34] і
дослідження ценотичних популяцій рослин Українських Карпат у фітоценозах
лісового, субальпійського і альпійського поясів [4, 20].
Отже, популяцію розглядаємо як природно-історичну одиницю, якій властивий
особливий генофонд, як структурну частину біологічного виду, відмежовану від інших
аналогічних структур географічними чи біотичними бар’єрами; як елементарну
еволюційну одиницю, у якій еволюційний процес зумовлений генетичною ізоляцією;
як екологічну одиницю з особливими груповими властивостями, зумовленими
спільними реакціями на зміну умов середовища [16]. Важливо відзначити, що
популяція – це неподільна і неповторна сукупність особин одного виду, якій
притаманне самовідтворення зі збереженням своїх головних властивостей. Популяція
повинна розглядатись як одиниця обліку біорізноманіття.
Межі популяцій визначаються передусім відстанями поширення пилку і діаспор.
Встановлено, що відстані поширення пилку і насіння порівняно невеликі й
обмежуються переважно десятками або сотнями метрів [7, 8]. На основі цього
обґрунтовано «крок популяції» та, враховуючи механічні, ритмологічні й просторові
бар’єри для потоку генів, розроблено методику визначення наявності ізоляції між