Page 126 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Аспекти методології досліджень популяцій рослин … 117

популяціями. Питання встановлення обсягів популяцій для різних видів рослин буває
проблематичним, що пов’язане передусім зі значним поширенням нестатевих форм
розмноження. Крім того, у багатьох видів тривалість життя особин і їхніх нащадків
внаслідок нестатевого розмноження може обраховуватися сотнями років – Pinus mugo
Turra, Rhododendron myrtifolium Schott et Kotschy, трави з вегетативним розмноженням
і клональним ростом, апоміктичні види родів Hieracium, Alchemilla, Taraxacum, Rosa
тощо. У багатьох цих видів проблематичним є також виокремлення генет і рамет.
Часом облік спрощується і зводиться до фітоценотичної облікової одиниці, яка часто
є лише частиною морфологічної особини.
Необхідною умовою життєздатності популяції є повноцінність її структури за
багатьма ознаками. Чисельність особин, які беруть участь у статевому розмноженні
(ефективна чисельність), повинна становити певну величину, необхідну для
збереження генетичної структури, уникнення інбридингу та дрейфу генів. Виявлено,
що нижня межа чисельності популяцій високої життєвості, стабільних у багаторічній
динаміці, становить принаймні сотні дорослих і хоча б десятки генеративних особин.
За менших абсолютних показників життєвість і стабільність таких популяцій низькі
[14]. Вивчення стратегії, внутрішньопопуляційної різноманітності, життєздатності та
механізмів самовідновлення показало, що існування популяцій протягом тривалого
часу забезпечується за певної їх структури [2, 9, 10, 12, 18, 21, 22]. Водночас,
встановлення того, які структурні елементи відіграють провідне значення у змінених
умовах навколишнього середовища продовжує залишатися актуальним завданням для
видів різних життєвих форм у різноманітті умов їхніх оселищ. Вивчення структури
популяцій та встановлення ролі їхніх складових під час природних і антропогенних
змін дозволяє провести оцінку сучасного стану видів рослин в умовах трансформації
середовища їхнього існування, дає змогу вказати на можливі шляхи збереження
популяційного різноманіття.
Структура популяції – це сукупність кількісних і якісних складових її організації
на індивідуальному і груповому рівні, які характеризують будову і забезпечують
функціонування популяції як цілісної системи [14]. Це, зокрема, розподіл особин за
онтогенезом і життєвістю, чисельність, щільність, віковий і статевий склад,
просторове розташування, способи розмноження тощо. Структура популяції
формується під впливом умов існування й у взаємодії з ними. Перебудова структури
ґрунтується на механізмах зворотних зв’язків, завдяки чому досягається стабільність і
стійкість популяції, її відповідність зовнішньому середовищу [3, 28]. Часові зміни
структури популяції зумовлюються також ендогенними процесами, які
детермінуються її генофондом, балансом народжуваності та смертності, характером і
тривалістю життєвих циклів особин, внутрішньопопуляційною конкуренцією тощо.
На основі обсягів і форми популяційних ареалів виділяють їх просторові типи:
популяції континуальні й ізольовані, які своєю чергою ділять на лінійні або стрічкові
й локальні [17]. Континуальні популяції розташовані переважно на території багатьох
фітоценозів, що зумовлює істотні відмінності їхніх ценотичних складових.
Ценопопуляції є частинами континуальної популяції, для них притаманна певна
автономність структури і функціонування. Ізольовані популяції притаманні для
більшості рідкісних видів. Малі ізольовані популяції розташовані переважно у межах
одного фітоценозу. Окремим структурним утворенням є метапопуляція – система
часткових популяцій, які об’єднані між собою незначним обміном генетичним
матеріалом [24].