Page 133 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

124 Кияк В. Г., Малиновський А. К.

Репродуктивна ніша популяції диференціюється на дві складові – нішу потомства і
нішу репродуктивних особин. У будь-якій популяції рослин і тварин параметри цих
ніш істотно відрізняються, що важливо враховувати під час вивчення екології
популяцій, їхньої вікової та статевої структур, самовідтворення і самовідновлення,
опрацювання і впровадження заходів зі збереження й відновлення життєздатності.
Для практики реінтродукції та репатріації важливо враховувати просторові й часові
різниці розподілу сприятливих і несприятливих умов у межах складових
репродуктивної ніші. Такі заходи повинні бути диференційовані: якщо проводиться
вселення молодих особин (підсівання насіння), то мають підбиратися або
створюватися умови, сприятливі для потомства, а не для репродуктивних особин.
Якщо ж вселяються дорослі прегенеративні або генеративні особини, – відповідно,
мають підбиратись або створюватись умови, сприятливі власне для репродуктивних
особин, а не для потомства. Відсутність такої диференціації на практиці може бути
причиною неефективності названих заходів.
Одною з центральних проблем сучасної екології є стабільність і стійкість природних
систем і, зокрема, популяцій [3]. Важливою ознакою у цьому контексті є їхня
буферність. Буферність популяції – це її здатність до компенсації втрат, зумовлених
несприятливими змінами навколишнього середовища. Термін, запропонований Р.
Уіттекером [23], за змістом близький до поняття «стійкість популяції». На відміну від
стійкості, визначальною ознакою якої є збереження сталості структури і функцій
популяції під час змін зовнішнього середовища, буферність передбачає послідовність та
єдність двох процесів: втрат у структурі і (або) у функціях популяції внаслідок дії
несприятливих зовнішніх чинників та їх компенсації завдяки внутрішньопопуляційним
гомеостатичним механізмам. Популяція здатна до самовідновлення, поки інтенсивність
несприятливих чинників не перевищує певних порогових величин, за межею яких втрати
стають незворотними. Чим вищі межі, за яких ще зберігається здатність популяції до
повернення у вихідний стан, тим вища її буферність [13]. Буферність популяції можна
оцінювати також за її пластичністю, тобто швидкістю повернення до вихідного стану
[36].
Характерними ознаками просторового розподілу особин у межах популяцій з
високою буферністю є порівняно висока щільність. Дисперсне розташування особин
трапляється зрідка і є ознакою популяцій низької життєздатності й буферності, що
зумовлене переважно їхньою антропогенною деградацією (Oreochloa disticha (Wulfen)
Link, Ranunculus thora L., на г. Туркул). Тому величина площі, яку займає популяція,
не завжди служить показовою ознакою її стану. Більші популяції з низькою щільністю,
порівняно з меншими популяціями високої щільності, часто виявляють меншу
здатність до компенсації втрат від несприятливих чинників. Контакт між особинами
(перехресне запилення, позитивний взаємовплив, фітогенне поле) і їх репродуктивна
активність (поширення діаспор) відбуваються переважно на малих відстанях, які
обмежені метрами або десятками метрів.
Головні механізми забезпечення буферності малих популяцій полягають у таких
ознаках і реакціях-відповідях на дію негативних чинників:
• неоднакова вразливість особин різної життєвості. Пластичність життєвості
забезпечує їх виживання і (або) відновлення життєвості за покращання умов;
• виражена вихідна варіабельність шляхів онтогенезу особин у популяції.
Збільшення варіабельності онтогенезу під час дії несприятливих чинників. Найвища