Page 62 - NZDPM 34/2018

Основні напрями та результати досліджень фітоінвазій 61

Зовсім не проросло насіння на ділянці без домінантів з максимальним числом видів у
фітоценозі. Проте 100%-ва схожість спостерігалася на двох ділянках: на першому
монодомінантом була Zizania aquatica і росло ще шість видів, а на другому –
монодомінантом виступала Carex rostrata і росло ще п’ять видів. У полідомінантних
угрупованнях незалежно від числа видів схожість становила 10-40%. Отже, крім
біорізноманіття фітоценозів, істотну роль відіграє і їхня структурованість.
Угруповання протистоїть тискові чужинних видів, якщо складається з 2-3
домінуючих і 6-10 супутніх видів [3].
Питання про закономірності формування видового багатства рослинних
угруповань однозначно вирішити не вдається. Видове багатство рослинного
угруповання – відносна його характеристика, оскільки на його формування впливає
величезна кількість чинників, насамперед потенційний запас видів регіону, "видовий
пул", загальне багатство флори, зі складу якої можуть відбиратися види для
формування того чи іншого угруповання, сприятливість умов для проростання видів,
які формують фітоценоз, мінливість середовища (насамперед зміна зволоження), за
якого видове багатство підвищується/понижується. На видове багатство впливає
також структура угруповання – наявність потужних віолентів, за появи яких видове
багатство різко знижується, наприклад, бідні видами букові ліси, майже позбавлені
ґрунтового покриву, фітоценотично вироблені і флористично бідні угруповання
сосни гірської тощо. Помірний режим порушень перешкоджає посиленню ролі
віолентів і тим самим сприяє підвищенню видового багатства (гіпотеза "високого
видового багатства за помірних порушень"). У процесі дрібномасштабних циклічних
змін угруповань у процесі яких види з подібною конкурентною здатністю по черзі
займають одну і ту ж екологічну нішу. Такі цикли найбільш виразні у лісових
угрупованнях: при випаданні окремих видів дерев формуються "вікна" зі своїм
специфічним видовим складом та ін. Усі перераховані чинники взаємодіють у різних
комбінаціях, інколи заміщують один одного, чим і пояснюється складність оцінки і
прогнозу видового багатства угруповання.
Гіпотеза "Propagule pressure" ґрунтується на тому, що рівень інвазивності
угруповань-реципієнтів визначається кількістю особин інвазійних видів. Мінливість
рівня інвазивності різних природних угруповань залежить від числа чужинних видів,
що проникають в угруповання [35].
Інвазивність, схильність до інвазії (invasibility) – властивість стійкості
угруповання (оселища, екосистеми, ландшафту) до інвазій, може бути
охарактеризована як кількість або частка інвазійного таксону в угрупованні (оселищі,
екосистемі, ландшафті), коли ефекти тиску пропагул (propagule pressure)
залишаються сталими. Таким чином, з певними застереженнями, угруповання можна
розділити на "інвазивні" і "неінвазивні". Первинні природні угруповання слід
вважати стійкими до інвазій.
Загалом рослинним інвазіям сприяють: різні форми порушення первинного
рослинного покриву, високий рівень вмісту поживних речовин у ґрунті, низька
швидкість демутаційних сукцесій. Важливим є також екологічна сумісність
природних умов існування виду і умов у межах вторинного ареалу. Інвазивність
угруповань певною мірою збігається з "гіпотезою тиску діаспор", на інвазивність
об’єктивно впливає репродуктивна стратегія виду.
Інвазійні процеси розвиваються на різних стадіях демутацій. Важливу роль
відіграє величезна кількість діаспор, продукованих інвазійними видами. Тривалість
існування в нових умовах, тобто тривалість часу, починаючи з інтродукції таксона у