Page 61 - NZDPM 34/2018

60 Малиновський А.К.

негативно впливає лише на північноамериканські природні види в умовах
вторинного ареалу.
Гіпотезу підтверджує повна відсутність (навіть тіньовитривалих видів) трав'яного
ярусу у заплавних лісах з Acer negundo і Fraxinus pennsylvanica, що є хоча і
непрямим, але цілком достатнім підтвердженням. Попередні досліди дозволили
припустити, що екстракт з Solidago canadensis може впливати на інші види як
алелопатичний засіб, Cardaria draba є активним алелопатичним видом, її виділення
пригнічують сходи інших видів. Завезена в Америку з Європи в XIX ст. Alliaria
petiolata швидко розселяється, витісняючи види місцевої флори. Одна з можливих
причин витіснення – речовини, що виділяються, перешкоджають розвитку
симбіотичних грибів, необхідних для росту аборигенних видів дерев [3].
Підтвердженням істотного значення алелопатії є утворення одновидових
монодомінантних угруповань, а також уразливість видів первинних угруповань до
хімічних речовин, що виділяються інвазійними видами. Багато дослідників схильні
вважати, що саме алелопатія сприяє процесу натуралізації окремих видів і їхнього
домінування в угрупованнях [15].
Виявлено, що витяжки з ґрунту, взяті під кронами Ailanthus altissima та Acer
negundo, мають високу алелопатичну активність і містять інгібітори росту в усіх
вивчених концентраціях розчинів. Встановлено, що витяжки з ґрунту під кроною A.
altissima в концентрації 1:10 володіли найбільш сильною інгібуючою дією і
практично повністю пригнічували розвиток тест-об’єктів у порівнянні з контролем,
мали високі показники вмісту гальмівників зростання й індексу алелопатичної
активності. Відзначено, що алелопатична активність витяжок з верхнього шару
ґрунту під досліджуваними рослинами, поступається активності водної витяжки
листяного опаду цих же видів. Отже, фізіологічно активні речовини, що містяться в
ґрунті під кронами інвазійних видів, діють, в основному, як інгібітори росту, що
може виступати одним з чинників, що впливають на формування рослинного
покриву під наметом A. altissima і A. negundo [5].
Гіпотеза "disturbance" стверджує, що чужинні види краще адаптуються на
порушених територіях ніж аборигенні, по суті повторючи гіпотезу " empty niche".
Багатовидові угруповання стійкіші до інвазій чужинних видів, ніж маловидові, що
послужило підставою для висунення гіпотези «видового багатства» (species richness
hypotesis) [22]. У рамках цієї гіпотези стверджується, що угруповання з меншою
видовою різноманітністю мають ослаблені міжвидові зв’язки і велику кількість
незаповнених екологічних ніш, що робить бідні видами угруповання більш
уразливими до інвазій [22, 27].
Збільшення видового багатства значно знижує можливості для інвазій тому, що
більш різноманітні угруповання повніше і ефективніше використовують екологічні
ніші. Зниження видового різноманіття, таким чином, створює сприятливі умови для
інвазій в систему, потенційно прискорюючи втрату різноманітності та гомогенізацію
біоти. Ця гіпотеза, розроблена на основі теоретичного моделювання, згодом була
підтверджена експериментально у лабораторних умовах. Однак правомірність
гіпотези для природних угруповань залишається дискусійною, оскільки
експериментальних даних, отриманих саме у природних умовах, недостатньо.
На ґрунті експериментальних даних зі штучного впровадження Bidens frondosa у
природні угруповання з різною кількістю і з різними домінантами [3]. Усупереч
теорії виявилося, що на ділянках без виразних домінантів і з мінімальним числом
видів у фітоценозі, схожість насіння B. frondosa була найнижчою і становила 10%.