Page 65 - NZDPM 34/2018

64 Малиновський А.К.

3. Інвазійні види, що відносяться до родів, поширених в обох півкулях, мають
вищу здатність до колонізації, ніж види, що належать до родів із більш
обмеженим поширенням [32]. Більшість інвазійних видів "чорного списку" Європи
походить з Північної Америки, меншою мірою з помірно-кліматичних областей або
гірських районів Азії, натомість інвазійні види середземноморського походження не
становлять істотних загроз фітоінвазій [1].
4. Інвазійні види, що поєднують вегетативний і генеративний способи
розмноження мають істотну перевагу. Наприклад, видам роду Elodea Michx.,
Egeria densa (Planch.) Casp., Hydrilla verticillata (L.F.) Royle, Lagarosiphon major
(Ridl.) Moss (Hydrocharitaceae), Hygrophila polysperma (Roxburgh) T. Anderson
(Acanthaceae) та Myriophyllum aquaticum (Vellozo) Verdcourt (Hydrocharitaceae)
притаманне неспеціалізоване вегетативне розмноження шляхом регенерації
фрагментів пагонів. У екстремальних умовах ці види, за винятком Hygrophila
polysperma, здатні до утворення спеціалізованих органів вегетативного розмноження.
Генеративне розмноження не відіграє при цьому суттєвої ролі, особливо з огляду на
те, що більшість перерахованих вище еугідатофітів – дводомні рослини, а при
занесенні у нові регіони часто потрапляють або лише чоловічі, або жіночі
екземпляри. Розмноження фрагментацією кореневищ характерно для Hygrophila
polysperma, Eichhornia crassipes (Martius) Solms, Vallisneria spiralis Linné. У
останнього виду, як і у Pistia stratioles Linné, формуються також підземні або
підводні столони, що сприяють швидкому захопленню простору [13]. Швидкому
вегетативному розмноженню та розселенню видів вищої водної флори сприяє
відсутність конкуренції та сприятливі екотопи.
5. Інвазійні види, що володіють перехресним запиленням, мають істотну
конкурентну перевагу, проте іншими дослідженнями таке положення не
підтверджується [4]. Вказується також, що спосіб розмноження не має істотного
впливу на натуралізацію: до успішних колонізаторів належать як вегетативно-рухомі,
так і само- і перехреснозапильні види. Проте спосіб розмноження визначає механізм
адаптацій. У перехреснозапильних адаптація здійснюється шляхом перекомбінації
генів і подальшого природного добору, а у самозапильних і апоміктів найбільш
вірогідні виникнення вже в ініціальній популяції мікромутацій щодо фізіологічних
ознак, пов’язаних з розширенням норми реакції, і збереження їх у чистих лініях,
здатних до подальшої натуралізації.
6. Інвазійні види володіють спеціалізованими пристосуваннями для
поширення тваринами, вітром або водою. Здатність поширюватися за допомогою
спеціалізованих способів – характерна риса багатьох чужинних видів рослин,
переважно завдяки різним пристосуванням та за допомогою природних агентів,
головним чином водотоками, вітром і тваринами. Чіпкі та клейкі плоди і насіння
розносяться на незначні відстані тваринами, а на більші – транспортом. Наприклад,
сім’янки Xanthium spinosum L., які вкриті колючою, опушеною обгорткою,
розносяться тваринами, транспортом і водою. У Amaranthus albus L. дрібне гладеньке
насіння легко висипається з коробочки і густо вкриває землю біля материнської
рослини, розноситься дощовими потоками і талим снігом на більші відстані. Рослина,
утворюючи життєву форму перекотиполя, переноситься вітром досить далеко і
засмічує ґрунт на значній площі. Дрібне насіння щириці білої разом з землею легко
прилипає і розноситься на великі відстані. Інтенсивне розповсюдження, за
відсутності спеціалізованих засобів перенесення діаспор у борщівник Сосновського,