Page 64 - NZDPM 34/2018

Основні напрями та результати досліджень фітоінвазій 63

території на узбережжі Англії, Франції, Північної і Південної Америки, Австралії та
Нової Зеландії [Gufinfigou, Levasseur, 1993, цит. по 4].
З видів, що входять до інвазійного компоненту флори Середньої Росії
гібридогенного походження, є Reynoutria bohemica Chrtek & Chrtková – гібрид між R.
japonica Houtt. і R. sachalinensis (F. Schmidt) Nakai. Гібрид у експериментальній
посадці дає більший приріст біомаси, ніж батьківський вид R. japonica. Високу
активність проявляє Symphytum uplandicum Nyman, гібрид між місцевим S. officinale
L. і кавказьким S. asperum Lepech. Amelanchier spicata (Lam) K. Koch, ймовірно,
також є гібридом між північноамериканським A. canadensis (L.) Medik.,
інтродукованим у 1590 р. з провінції Квебек (Канада) для королівського ботанічного
саду в Парижі, і введеного в культуру в 1596 р. A. ovalis Medik., що є єдиним видом з
європейським ареалом [8].
Гібридизація інвазійних видів з представниками місцевої флори – істотна загроза
для біорізноманіття тому, що гібриди можуть володіти більшою
конкурентоспроможністю і витісняти аборигенні батьківські таксони. За даними
DAISIE, у країнах Європи 41 інвазійний вид є продуктом спонтанної гібридизації, що
становить 2% загального числа чужинних для регіону видів [29]. Наводиться низка
прикладів гібридів, що мають або не мають таксономічний статус, інвазійність яких
явно прогресувала після гібридизації [21], де 24 з 28 наведених у роботі прикладів –
це трав'яні рослини, більшість з них (19) багаторічники. Вважається, що багаторічні
гібриди загалом стійкіші, ніж однорічні, мають більше часу для стабілізації, особливо
у випадку, якщо можуть утворювати клони.
У більш ніж половині гібридів, що наводяться в роботі Н. Ельстранд та К.
Шіренбек [21], один з батьківських видів був адвентивним. Це демонструє, що
розповсюдження чужинних видів створює додаткові умови для гібридизації. Окрім
того, усі наведені у роботі гібридні таксони ростуть у порушених екотопах,
принаймні у частині свого ареалу. Саме трансформованість середовища створює нові
ніші, які більше відповідають екологічним вимогам гібридів. Авторами
запропоновано декілька гіпотез стосовно того, як гібридизація впливає на еволюцію
інвазійності: 1) гіпотеза "еволюційної новизни" полягає в ефекті появи нових
генотипів з виразними пристосувальними ознаками; 2) гіпотеза "генетичної
варіабельності" ґрунтується на тому, що популяції гібридних таксонів мають вищий
рівень генетичної мінливості, ніж батьківські види, вони демонструють вільну
рекомбінацію усередині гібридного комплексу; 3) гіпотеза "фіксованого
гетерозису» розглядає генетичні і репродуктивні механізми, які стабілізують
отримані гібриди; 4) гіпотеза "небажаного генетичного вантажу" ґрунтується на
припущенні, що ізольовані популяції можуть накопичувати шкідливі мутації. Н.
Ельстранд та К. Шіренбек [21] вказують на антропогенний вплив як чинник, що
підсилює ймовірність гібридизації і формування нових екологічних ніш для гібридів.
Зростаюче антропогенне навантаження сприяє об’єднанню розрізнених популяцій та
утворення нових гібридних зон.
Перераховані чинники і механізми можуть поширюватися і на внутрішньовидову
гібридизацію (міжвидова гібридизація у родах Helianthus L., Iris L., Senecio L.), так як
інтродукція особин одного виду з різних частин ареалу збільшує вірогідність
інвазійності. Ймовірність контактів між видами, попередньо ізольованими один від
одної географічно і екологічно, посилюється останнім часом зі зростанням
трансформації природного середовища [21].