Page 57 - NZDPM 34/2018

56 Малиновський А.К.

(усвідомлення і обізнаність, обмін інформацією, запобігання нових інвазій, заходи
контролю, інформаційна діяльність та перспективне планування), рекомендованих до
запровадження ботанічним садам.
Аналізуючи склад інвазійних видів та особливості їхнього розселення,
відзначають таке: 1) значна частина інвазійних видів є результатом інтродукції;
2) для поширення більшості видів знадобилося всього кілька десятиліть; 3) сучасне
розселення практично усіх видів недостатньо документоване як у гербарних
матеріалах, так і у публікаціях. Лише невелика частина видів перейшла до стрімкого
розселення майже відразу (наприклад, Heracleum sosnowskyi Manden.). Зазвичай,
види досить довго існували тільки в культурі або у колекціях ботанічних садів і лише
пізніше стали активно розселятися – Acer negundo L., Bidens frondosa L., Chamomilla
suaveolens (Pursh) Rydb., Conyza canadensis (L.) Cronq., Fraxinus pennsylvanica Marsh.,
Echinocystis lobata (Michx) Torrey & A.Gray, Impatiens parviflora DC., Galinsoga
parviflora Cav. та ін.
Ефективному контролю за інвазії чужинних видів перешкоджає відсутність дієвої
і стандартизованої системи моніторингу. Існуюча інформація щодо поширення
інвазійних видів неповна, значна частина не систематизована. Попередження інвазій
чужинних видів утруднене ще й тим, що доступ до інформації щодо їхнього
інвазійного потенціалу зазвичай відсутній або малодоступний. На підставі
результатів досліджень особливостей небезпечних інвазійних рослин в Україні та
аналізу літературних джерел, для оцінки ризику фітоінвазій чужинних видів О.С.
Абдулоєва та Н.І. Карпенко пропонують визначати інвазійний потенціал за 11
ознаками, що характеризують види чи їхні популяції [1]: за географічним
походженням (первинним ареалом), за ступенем екзотичності у складі флори регіону
вторинного ареалу, за морфологічною та біоморфологічною пластичністю та
пластичністю у розмноженні, екологічною універсальністю, еколого-
фітоценотичними стратегіями, щільністю, продуктивністю біомаси, особливостями
репродукції, здатністю порушувати механізми екологічного гомеостазу.

Основні гіпотези успішності чужинних видів у складі рослинних угруповань

В Україні зареєстровано 95 інвазійних видів, 66 з яких – кенофіти, а 29 –
археофіти [11]. Провідне становище в інвазійному компоненті (51%) займають
кенофіти північноамериканського походження. Види з Середземномор’я,
Центральної та Східної Азії відіграють меншу роль і складають по 8-10% загального
числа видів. Виділяється ядро інвазійного комплексу – види, які активно
натуралізуються. До них належать 9 видів, 7 з яких занесені з Америки: Acer negundo,
Ambrosia artemisiifolia L., Conyza canadensis, Galinsoga ciliata Ruiz & Pav., G.
parviflora Cav., Helianthus tuberosus L., Echinocystis lobata (Michx) Torr. & A. Gray; 2 –
з Центральної Азії: Impatiens glandulifera Royle і I. parviflora.
Вплив кожного чужинного виду у вторинному ареалі важко передбачуваний з
огляду на велику кількість чинників, що проявляються як окремо, так і комплексно.
Чужинні види успішно конкурують з аборигенними видами; істотно змінюють
структуру фітоценозів; виконують роль нових рослин-господарів для різних
паразитів і збудників захворювань; гібридизують з аборигенними видами; витісняють
аборигенні види з природних фітоценозів.
Останнім часом вплив чужинних видів рослин на природні екосистеми став дуже
виразним, у багатьох випадках інвазійні види витісняють представників місцевої