Page 127 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40
P. 127

126                    Щербаченко О.І., Соханьчак Р.Р.

                                   висушування (Proctor, Tuba, 2002; Glime, 2007). Вони витривалі і не гинуть навіть в
                                   умовах  водного  дефіциту,  зберігаючи  здатність  до  регідратації  і  нормального
                                   функціонування  після  припинення  дії  стресу  (Pressel  et  al.,  2006).  Важливо,  що
                                   пойкілогідричні  мохоподібні  завдяки  особливостям  їхньої  морфологічної  будови
                                   чутливіше реагують на дію екологічних чинників, ніж судинні рослини. Відтак за їх
                                   реакціями на вплив абіотичних та біотичних екологічних факторів середовища можна
                                   визначати напрямок дії факторів і спрогнозувати зміни природного середовища.
                                      Мохоподібні є індикаторами стану лісових екосистем не лише на основі змін їх
                                   родової  і  видової  приналежності,  а  й  еколого-біоморфологічної  структури  та
                                   показників  метаболічних  процесів,  які  можуть  свідчити  про  певні  механізми
                                   пристосувань організму в нестабільних умовах навколишнього середовища (Müller et
                                   al., 2016). Відомо, що пігментний комплекс є найчутливішою системою рослин до змін
                                   умов  існування,  насамперед,  режиму  освітлення  та  вологості.  Ефективність
                                   фотосинтетичного   апарату   визначається   відповідністю   його   структурно-
                                   функціональних характеристик кліматичним та екологічним умовам місцевиростань
                                   (Glime,  2019).  Дослідження  взаємозв’язків  цих  ознак  є  недостатньо  вивченими  і
                                   актуальними  для  з’ясування  адаптивної  стратегії  мохоподібних  лісових  екосистем
                                   (Rice, 2012; Oishi, 2018).
                                       Тому  метою  дослідження  було  встановити  пристосувальні  особливості
                                   морфологічної  структури  дернинок  домінантних  епігейних  видів  мохів  та  виявити
                                   відмінності  їхньої  фотосинтетичної  активності  під  впливом  екологічних  умов
                                   місцевиростань в заповідних та антропогенно порушених лісових екосистемах.

                                      Матеріал і методика досліджень

                                      Об’єктами  досліджень  були  домінантні  епігейні  види  мохоподібних  відкритих
                                   ділянок  букових  і  соснових  насаджень,  що  відрізнялися  за  водним,  температурним
                                   режимами  та  інтенсивністю  освітлення  місцевиростань:  Polytrichastrum  formosum
                                   (Hedw.) G.L., Plagiomnium affine (Blandow ex Funck), G.L. Smith. та Atrichum undulatum
                                   (Hedw.) P. Beauv. (рис. 1).

















                                      Рис.  1.  Загальний  вигляд  досліджуваних  мохів  А)  Polytrichastrum  formosum,
                                   Б) Plagiomnium affine, В) Atrichum undulatum.
   122   123   124   125   126   127   128   129   130   131   132