Page 150 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39
P. 150

Біоіндикаційна роль фітонематодних угруповань …         147

            живляться певним видом рослин. Види, що мігрують, загалом можна класифікувати
            як  екто-  чи  ендопаразитів.  Місцями  живлення  можуть  бути  кореневі  волоски,
            епідерма, корковий чи судинний шари. Цю групу можна розділити на такі підгрупи:
                  1а)  седентарні  (прикріплені)  паразити  (самки  Heterodera,  Globodera,
            Meloidogyne, Verutus, Sphaeronema); 1b) міграційні ендопаразити (Pratylenchidae, деякі
            Anguinidae); 1 с) напівендопаразити (Hoplolaimidae, Telotylenchus); 1 d) ектопаразити
            (Dolichodoridae,  Cephalenchus,  Criconematidae,  Hemicycliophoridae,  Paratylenchidae,
            Trichodoridae,  Pungentus,  Longidoridae);  1e)  пожирачі  клітин  епідерми  й  кореневих
            волосків  (Tylenchidae,  Psilenchidae,  Atylenchidae);  і  1f)  водоросте-,  лишайнико-
            (грибний  або  водоростевий  компонент)  чи  мохоїдні,  які  живляться  шляхом
            проколювання (Tylenchus, Laimaphelenchus, Anguinidae).
               2. Грибоїдні. Живляться гіфами грибів за допомогою стилета чи одонтостилю. 3.
            Бактероїдні. Ця категорія охоплює види, які живляться будь-якими бактеріями через
            вузький  (Rhabditis,  Аlaimus)  чи  широкий  рот  (Diplogaster).  Сюди  можна  зачислити
            ґрунтові стадії певних нематод – паразитів хребетних і безхребетних, які живляться
            бактеріями.
               3.Бактероїдні. Включають види, які живляться бактеріями через вузький (Alaimus,
            Rhabditis) чи широкий рот (Diplogaster). Ті види, для яких характерний широкий рот,
            можуть захоплювати також іншу їжу. Наприклад, паразити хребетних чи бeзхребетних
            тварин на стадії розвитку в ґрунті, під час яких живляться бактеріофаги.
               4. Поглиначі субстрату. Цей тип живлення трапляється принаймні у диплогастерид
            і в Daptonema sp. Поглинання субстрату може поєднуватися із поїданням бактерій,
            одноклітинних еукаріотів.
               5.  Хижі.  Деякі  види  нематод  живляться  безхребетними,  такими  як  найпростіші,
            нематоди,  коловертки  й  енхітреїди,  чи  як  «заковтувачі»  (Diplogaster,  Mononchus,
            Nygolaimus), чи як «проколювачі» , які висмоктують рідини тіла через вузький стилет
            (Seinura,  Labronema,  Laimaphelenchus).  Кишківник  проколювачів  ніколи  не  містить
            чітких залишків здобичі.
               6.  Поїдачі  одноклітинних  еукаріотів.  Широкий  спектр  нематод  живиться
            діатомовими  чи  іншими  водоростями.  Цей  тип  живлення  відбувається  шляхом
            заковтування спор грибів і цілих дріжджових клітин.
               7.  Інвазійні  стадії  паразитів  тварин.  Певні  стадії  нематод-паразитів  тварин  поза
            їхніми  дефінітивними  чи  проміжними  живителями  можуть  локалізуватися  у  ґрунті
            (Deladenus, Heterorhabditis). Сюди не належать види, які використовують тварин як
            форичних (транспортних) господарів (Rhabditidae, Diplogasteridae).
               8. Всеїдні. Нематоди, що живляться широким спектром харчів (частково поєднані
            типи  живлення  2-6).  До  цієї  групи  належать  переважно  дорилайміди.  Очевидно,  що
            загальну  трофічну  (функціональну)  структуру  нематодних  угруповань  (сапрофаги,
            фітофаги,  хижаки)  на  підставі  наведеної  вище  класифікації  та  з  урахуванням  їхніх
            аутекологiчних особливостей, зокрема трофічних зв’язків та способів травлення (екзо- й
            ендогенне), екологічної ніші, можна визначити набагато детальніше (Yeates et al, 1993).
               Користуючись   вищезгаданою    класифікацією   нам   вдалося   встановити
            функціональні зміни нематодних угруповань природних і штучно створених лісів. На
            основі  вивчення  структурно-функціональної  організації  нематодних  угруповань
            первинних екосистем з’являється можливість визначити ступінь трансформованості
            вторинних  екосистем,  адже  антропогенна  діяльність  призводить  до  змін  у  їх
   145   146   147   148   149   150   151   152   153   154   155