Page 149 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

146 Мєдвєдєва І. В.,, Козловський М. П., Кагало О. О., Венґжин E.

ґрунтових тварин настільки велика, що кожна з них має представників різних
трофічних груп: сапрофагів, фітофагів, хижаків. Для з’ясування загальної структурно-
функціональної організації угруповань ґрунтових безхребетних, потрібно дослідити
якісні та кількісні характеристики окремих груп цих тварин. Отримані нами первинні
результати щодо видової різноманітності та кількісні характеристики окремих видів
стали основою для виявлення трофічної організації (фітофаги, сапротрофи, хижаки)
окремих груп ґрунтових організмів (фітонематод, мікроартропод, мезофауни),
визначення їхньої маси та розміру використання енергії. На підставі цих даних є
можливість узагальнити кількісні характеристики угруповань ґрунтових безхребетних
в екосистемі та визначити їхні функціональні ролі. Порівняння функціональної
організації угруповань ґрунтових безхребетних у первинних і вторинних екосистемах
можливе лише за умови наявності даних щодо використання енергії окремими
трофічними групами (фітофагами, сапрофагами, хижаками). Наприклад, для круглих
червів розроблено декілька класифікацій. Найпоширеніша в країнах Центральної та
Східної Європи класифікація О.О. Парамонова (Парамонов, 1952), у якій круглі черви
розділені на чотири екологічні групи:
параризобiонти – види, що живляться детритом рослинного й тваринного
походження, водоростями, мiкроорганiзмами, мiцелiєм грибiв, найпростiшими. До цiєї
ж групи належать i хижi нематоди;
еусапробiонти (типові сапробіонти) – види, пристосовані до життя в середовищі з
високою концентрацією токсичних речовин i здатні використовувати в їжу продукти
розпаду білків та вуглеводів, що утворюються внаслідок розкладу органічних речовин;
девiсапробiонти (нетипові сапробіонти) – види, що використовують у їжу рослинні
рештки, проте нездатні існувати у середовищі з високою концентрацією токсичних
речовин;
фiтогельмiнти – види, що їх поділяють на дві підгрупи: перша – фiтогельмiнти
неспецифічного патогенного ефекту, друга – фiтогельмiнти специфічного патогенного
ефекту, тобто рослиноїдні види.
Нематоди першої підгрупи головно є мікофагами, а ті, що живляться тонким
корінням трав’яних рослин, нездатні істотно впливати на розвиток останніх.
Очевидно, що для остаточного визначення трофічної структури угруповання
необхідно з групи параризобіонтів виділяти ще групу хижих нематод, а фітофагів
зарахувати до підгрупи фітогельмінтів специфічного патогенного ефекту. Групу
сапрофагів з урахуванням прямого та опосередкованого впливу цих організмів на
розклад органіки будуть формувати представники декількох груп.
Дослідження аутекологічних особливостей видів нематод показали, що серед них
є ті чи інші форми, які значно різняться за способом живлення, а серед рослиноїдних
видів – і за патогенністю впливу на рослини. Численні нові дані з аутекології нематод
дали змогу виконати новий поділ нематод на трофічні групи й визначити належність
до них окремих таксонів. Удосконаленням класифікації займались Г. Уітс (Yeates,
1971), В. Банадж (Banage, 1963) та інші. Далі наведено характеристики трофічних груп
нематод, що є найпоширенішими в екосистемах Карпатського регіону:
1. Рослиноїдні. Охоплюють форми, які живляться на судинних рослинах, у них
завжди наявний стоматостиль тиленхід чи одонтостиль дорилаймід. Післяяйцеві
життєві стадії більшості видів здатні до міграції. У прикріплених видів місце живлення
самки може бути недиференційованим. Рослиноїдні види бувають всеїдними або