Page 266 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

Парадигми і реперні поняття інтразонального лісознавства 263

розпліднику біля балки Кашлагач. Лише у 1845 році йому вдалося зробити перші
посадки деревних саджанців. Початкове вирощування лісу серед степу виявилося
дуже складним. Проте, продовж 23 років, до 1866 р., неймовірними зусиллями В.Е.
Граффа були створені перші 157 гектарів лісових насаджень. Відомо, що 1860 року
В.Є. Графф отримав російське громадянство разом із дворянським титулом. З того
часу він іменувався як фон Графф. Але, незважаючи на своє німецько-італійське
походження, він сам себе відносив до спільноти українських козаків.
Через двадцять років після створення Великоанадольського лісництва та
заснування Школи лісників фон Графф дістав звання полковника Корпусу лісничих, а
на початку 1866 року засновник степової лісівничої школи був обраний професором
Петровської (нині Тимірязєвської) рільничої та лісової академії. Здоров'я професора
було підірване роками злиденного побуту та важкої праці у степовій глушині, і 25
листопада 1867 року, після тяжкої недуги, він помер. Створений полковником і
професором рукотворний лісовий масив з дубів та інших листяних і деяких
шпилькових порід розрісся до площі понад 2500 гектарів. З 1974 року
Великоанадольський ліс дістав статус заказника державного значення.
Проф. О.Л. Бельгард надавав особливого значення методичній та освітній спадщині
В.Є. фон Граффа. Зокрема, той заклав основу для масової підготовки фахівців саме з
степового лісівництва. На таку ж спеціалізацію на рівні вищої школи були подальші
наміри фон Граффа, коли він дістав посаду академічного професора. Подібних позицій
дотримувався й О.Л. Бельгард, надаючи величезного значення проведенню польових
занять з студентами і аспірантами з освоєння геоботанічних та ґрунтознавчих описів.
Результатом такої природничо-освітньої парадигми стало створення унікального
Міжнародного Присамарського біологічного стаціонару НДУ, який зараз носить ім’я
свого засновника – проф. О.Л. Бельгарда.
Естафету степового лісорозведення перейняв і значною мірою збагатив великий
ґрунтознавець і меліоратор земель В.В. Докучаєв, який у 1895 році писав : «…щоб
зберегти цей оригінальний степовий світ потомству назавжди; щоб урятувати його для
науки (а часто й практики); щоб не дати безповоротно загинути в боротьбі з людиною
цілій низці характерних степових рослинних і тваринних форм, державі слід було б
заповідати (як це зроблено щодо Біловезької пущі) … більшу або меншу ділянку
цілинного степу і надати його у виняткове користування степовими мешканцями »
(Труды экспедиции…, 1895). Вираз «в боротьбі з людиною…», – був написаний не
випадково, проф. В.В. Докучаєв передбачав, що людина буде змушена відмовитись від
«боротьби з природою», а почати виконувати закони природи у власних інтересах.
Такої ж парадигми дотримувався й проф. О.Л. Бельгард. Пізнання законів природи
потрібне не для її підкорення, а для неухильного їх виконання, як і належить розумній
істоті.

Коеволюційний аспект інтразонального лісознавства

Мабуть не випадково ідею соціальної організації рослинних угруповань
сформулював вчений, в усіх відношеннях парадоксальний, який понад два десятиліття
працював саме на степових теренах. Автором першої теоретичної концепції про
цілісний характер рослинних комплексів, назвавши її «фітосоціологією», став
професор Дублянської (під Львовом) Вищої школи землеробства – Й.К. Пачоський
(Paczoski, 1896). Рік по тому, у 1897 р., він, вже будучи визнаним ботаніком, пішов
раптово на посаду головного ентомолога Херсонської губернії. Одночасно він
виконував обов’язки наукового куратора у першому в світі степовому заповіднику