Page 265 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

262 Чернобай Ю.М.

Життя і діяльність О.Л. Бельгарда (1902-1992) цілковито присвячені українському
Степові, його непростій аграрній долі, а особливо такому реліктовому явищу як
степові ліси. Вчений узагальнив науковий досвід – від В.Є. фон Граффа і Г.Ф.
Морозова до Г.М. Висоцького і В.М. Сукачова та здійснив інтеграцію наявних знань в
окрему теорію під назвою «Степове лісознавство», що й представлене у його

фундаментальних широко відомих монографіях (Бельгард, 1971). Постать проф. О.Л.
Бельгарда посідає помітне місце у Пантеоні української природничої і лісознавчої
науки. Його наукова спадщина спирається на великий емпіричний досвід лісівників-
ентузіастів і теоретичні положення з типології та синекології степових і лісових
угруповань. Окрему позицію посідають проблеми заплавних лісів степової зони. Не
менш важливим аспектом спадщини вченого є сформована ним наукова школа
степового лісознавства, яка бере початок від його вчителя Г.М. Висоцького (1865-
1940) і продовжує діяти у наш час, оскільки актуальність інтразонального лісознавства
з плином часу лише зростає. Завданням цього мнемонічного нарису є, користуючись
ювілейною датою, розглянути творчий портрет проф. О.Л. Бельгарда, як виразний
приклад творчої еволюції від емпіричної основи до позицій сучасного
світосприйняття. Не менш пізнавальним має бути погляд на вченого у мережі
онтологічних зв’язків з його попередниками, сучасниками та послідовниками в науці,
освітній та громадській діяльності.

Професор Олександр Люціанович Бельгард
(1902-1992)

Увага суспільства до степового лісознавства, як і
лісівництва, на межі ХХ-ХХІ ст. значно зросла через
глобальне поширення таких явищ, як розширення теренів
опустелювання, аридизація аграрних ландшафтів,
фрагментація і деградація лісового покриву, посилення
ерозійних процесів тощо. Сталося поєднання глобальних
змін клімату, у вигляді неухильного зростання
температури атмосфери Землі із тотальною
антропізацією біогеоценотичного покриву суходолу,
відтак й ґрунтового покриву екосистем (Ковда, 1977,
1985). Лісовий покрив з давніх часів розглядається як
ефективна основа щодо підтримання стабільності
ландшафту, а також як стратегічний засіб у
пристосуванні до умов довкілля, які людина не в змозі
змінити.

Емпіричні засади інтразонального лісорозведення

В історії українського степового лісівництва було багато спроб лісорозведення, але
всі вони мали короткочасний і випадковий характер. В 1843 р. поручник Корпусу
лісничих В.Е. Графф разом з досвідченим лісівником Ф.К. Арнольдом приступили до
створення лісової дачі на теренах Приазов’я. Свій вибір вони зупинили на казенних
землях площею 2800 десятин у Великоанадольському степу Маріупольського повіту.
Отже, історія вітчизняного степового лісорозведення розпочалася 31 жовтня 1843 р.,
коли В.Є. Графф вніс до степового ґрунту посівний матеріал дуба, клена та ясена у