Page 270 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

Парадигми і реперні поняття інтразонального лісознавства 267

другої половини минулого століття. Але вона орієнтована на охоплення величезних
територій в обмеженій едафічній сітці на 20-24 едатопи, що стало перешкодою для
відображення історико-генетичних, хорологічних та екологічних взаємозв'язків та
взаємозалежностей між цими типами. Це спричинило штучне об'єднання їх у
віртуальну, позбавлену практичного сенсу одиницю – едатоп. Тому факти шаблонного
«пролонгування» будь-якої типології, незважаючи на пояси та зони, є недопустимими
та безперспективними (Голубець, 2007). Позиція академіка НАНУ М.А. Голубця
збігається з позиціями Г.Ф. Морозова, який критикував пануючий шаблон
догматичного перенесення критеріїв, прийнятих для північних лісів, на інші фізико-
географічні зони без огляду на умови місця та часу, коли формально виконуються
генеральні протоколи, за якими проголошуються повсюдно відповідно шаблонні
заходи. Тоді як лісівництво, за Г.Ф. Морозовим, має керуватися географічним
принципом (Травлеев, Белова, 2008).
Активне впровадження у виробництво досягнень типології лісів України є
можливим з урахуванням конкретних зональних чи регіональних умов зростання
(Ткач, 2007). Створення у майбутньому 2,5 млн га штучних лісів, розширення
лісистості та підвищення продуктивності деревостанів потребує комплексних,
біогеоценологічних та геосистемних наукових розробок з використанням інновацій,
зокрема комп'ютерних та геосистемних технологій, у лісовій справі.

Аксіологічні риси сучасної соціо-екологічної парадигми

Услід за М.В. Гоголем, А.П. Чеховим та Ю. Яновським (Гоголь, 2018; Чехов, 2010;
Яновський, 2013), які створили виразні етично-природничі аспекти когнітивного
розуміння українського Степу, на другу половину ХХ ст. з’явився надзвичайно
виразний літературний герой роману Г. Гессе «Степовий вовк», який дивовижно
збігається з постаттю проф. О.Л. Бельгарда. Отже, «…про зовнішність Степового
вовка … Він безумовно, і з першого ж погляду, справляв враження чоловіка значного,
рідкісного і неабияк обдарованого, обличчя його було сповнене розуму, а надзвичайно
тонка і жива гра його рис відбивала цікаву, дуже тонку і чуйну роботу духу. Коли
він…говорив щось від себе особисто, нашому братові нічого не залишалося, як
підкоритися йому, бо він мислив більше, ніж інші, і в питаннях духовних володів тією
майже холодною об’єктивністю, тим продуманим знанням, яке властиве для людей
дійсно духовного життя, без будь-якого честолюбства, які не прагнуть виблискувати,
або переконувати іншого, чи доводити свою рацію» (Гессе, 2020).
Проф. О.Л. Бельгард надалі лишається широко визнаним вченим в галузі
лісомеліорації, знавцем інтразонального лісознавства, екологом широкого профілю.
Його інноваційні розробки і публікації й дотепер належать до числа фундаментальних,
разом з працями Г.М. Висоцького, П.С. Погребняка, В.Н. Сукачова, А.П. Травлєєва,
С.В. Зонна, К.А. Малиновського, М.А. Голубця.
Спілкуватися з Олександром Люціановичем було дуже легко, незалежно, будь то
студенти, технічний персонал, чи академіки. Таємниця цього полягала не в умінні
доладжуватись до співрозмовника, а у його феноменальній здатності самому підносити
людину до свого рівня без жодних комплексів. Принагідно слід згадати, що подібною
рисою вирізнявся також і академік АН УРСР А.М. Гродзинський (1926-1988), який
належав до кола прихильників екологічних і типологічних концепцій О.Л. Бельгарда, а
особливо у сфері організації еколого-стаціонарних програм. На підставі багаторічних
досліджень Комплексної експедиції ДГУ – ДНУ (створеної з ініціативи професора від