Page 269 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

266 Чернобай Ю.М.

цільового лісовирощування насаджень на водозбірній основі, та уперше склав
діагностичні таблиці заплавних лісів. Проте він вказав, що використання типологічних
принципів у лісовому господарстві України послабилося. Сучасні лісівничі роботи
набули нового спрямування на геосистемні територіальні підрозділи (масиви,
ландшафти) із прив’язкою їх до конкретних геоморфологічних елементів (заплав,
терас, вододілів), з урахуванням особливостей різних форм рельєфу. Тобто має місце
перехід від прогнозування до створення моделей лісів майбутнього. Це стало
можливим завдяки стрімкого впровадження цифрових інновацій (Ткач, 2007). Успішне
розв’язання цих завдань пов’язане з організацією господарства за ландшафтно-
водозбірним принципом. Важливою умовою стала кадастрова оцінка різних типів лісу
із урахуванням різноманітних функцій лісових екосистем. З появою безпілотних
літаючих пристроїв значно полегшало впровадження ГІС-критеріїв та завдань
ґрунтово-типологічного картування земель через тіснішу інтеграцію ґрунтової і
типологічної складових.
Подібно до степової зони така само проблема існувала у роботі з гірськими
біогеоценозами лісових поясів Українських Карпат та прилеглих територій (Голубець,
2007). На думку провідних українських типологів (Воробьев, 1967). на той час О.Л.
Бельгард обрав вірний шлях, виділяючи екотопи заплавності (або – варіанти
заплавності): тривало заплавні, короткозаплавні, позазаплавні ліси, що знайшло
відображення у його типологічній схемі заплавних лісів південного сходу УРСР. По
заплавах рік Лісостепу зростають переважно мішані дубові насадження. У заплавах
степової зоні також переважають дубові лісостани (Бельгард , 1971). Проте й надалі
частка лісів у заплавах більшості рік Степу не перевищує 10%, а на окремих заплавах
вони взагалі відсутні – через нехтування екологічними критеріями оцінок
стабілізуючих функцій лісу.

Степові ліси як коеволюційні модельні об’єкти

О.Л. Бельгард підкреслював (Бельгард, 1971). що історія природних лісів
закріплена в їх структурних елементах, які адекватно віддзеркалюють умови
існування лісу, тоді як у штучно насаджених лісах лише бонітет і загальний стан
насаджень можуть бути у певному ступені індикатором даного місцезростання. Саме
для оперативного визначення цього загального стану була розроблена і впроваджена
наступна "система екоморф" для лісових оселищ степової зони:

Ценоморфи
Клімаморфи
Термоморфи
Геліоморфи
Трофоморфи
Гігроморфи

Рис.1. Система екоморф О.Л. Бельгарда (Бельгард, 1971).
Значним досягненням у теорії лісової типології стали концепції львівської
екологічної школи (Голубець, 2007), до яких, зокрема, на підставі типології
Погребняка – Воробйова увійшла еколого-ценотична класифікація рослинності
Українських Карпат (Голубец, Малиновский, 1967). Репрезентуючи типологічну
класифікацію лісів Українських Карпат, М.А. Голубець вказував, що лісоекологічна
типологія Погребняка – Воробйова стала важливим етапом розвитку лісової науки