Page 271 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

268 Чернобай Ю.М.

1949 р.) типологічні концепції О.Л. Бельгарда були не тільки формалізовані, а й пройшли
апробацію у вирішенні широкого спектру питань степового лісознавства і
біогеоценології. Знаходять вони своє продовження у багатьох проектах з оптимізації
біогеоценотичного покриву України (Травлєєв, 1997).
Наприкінці 60-тих років минулого століття, великої популярності набула книга
канадського зоолога і етнографа Ф. Моуета «Не кричи: вовки», після чого в багатьох
людей змінилося ставлення не тільки до вовків, а й до інших істот, що перебувають у
дикій природі. Щось подібного відбувається, коли молоді екологи беруть у руки книгу
О.Л. Бельгарда «Степове лісознавство» (Бельгард, 1971). Крізь широкий спектр
еколого-соціального аналізу такого об’єкту, як степові ліси, досить чітко
висвітлюється головна методологічна ідея автора – ідея цілісного підходу до цього
природного явища. Це було неймовірно складне завдання – потрактувати вкрай
фрагментовані і антропогенно змінені деревні оселища, що перебувають у
невластивому для них географічному середовищі, як цілісну геосистему, з усіма
особливостями середовищетворення, резистентності та самопідтримання лісових
угруповань.
Свого часу класик лісознавства Г.Ф. Морозов, ще до сучасного лісівничого
тезаурусу, проголосив геосистемну парадигму цієї науки у наступному: « …Ліс є
географічним явищем, різноманітні форми та життя якого не можуть бути зрозумілими
поза зв'язком цих утворень із зовнішнім, або географічним, середовищем. Настільки
тісний і глибокий цей зв’язок, що під лісом, по суті, ми маємо розуміти не тільки саму
сукупність деревних рослин, об'єднаних взаємним зв’язком, але й те середовище, ту
арену, на якій розігруються ті соціальні процеси, які ми всі збираємо, як у фокусі
поняття ліс» (Морозов, 1949).
Найбільш послідовно когнітивну систему цілісного сприйняття степової лісової
мережі розвинули учні та однодумці О.Л. Бельгарда. Серед них слід назвати члена-
кореспондента НАНУ А.П. Травлєєва, академіка НАНУ Я.П. Дідуха, професорів В.М.
Зверковського, Н.А. Белову, М.М. Матвеєва, доцента В.А. Горбаня та багатьох інших
дослідників.
Найвагомішим наслідком прийнятої парадигми степового лісознавства стала її
беззаперечна інтеграція в практику степового лісовідновлення, збереження унікальних
ґрунтів і специфічних лісових оселищ Степу. Еволюція теорії лісової справи України
збагатилася додатковими аспектами таксономії та типології оселищ острівної
структури. Беззаперечний лідер геосистемного напрямку лісівничих досліджень проф.
О.Л. Бельгард, немов «Степовий вовк» української екологічної науки, є непохитною
частиною наукової спадщини, що дісталася нам від багатьох поколінь українських
лісівників, ґрунтознавців, екологів. Ця спадщина заслуговує не лише на мнемонічне
збереження, а радше на активне сприйняття, творчий розвиток та активне інноваційне
впровадження.

Бах Р.Д. 2005. Чайка по имени Джонатан Ливингстон, Москва : Азбука-классика.
176 с.
Бачинський Г.О. та ін. 1995. Основи соціекології. Київ : Вища школа. – 235 с.
Бедернічек Т., Гамкало З. 2014. Лабільна органічна речовина ґрунту: теорія,
методологія, індикаторна роль. Київ : Кондор. 180 с.