Page 267 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2022 Вип. 38

264 Чернобай Ю.М.

Асканія-Нова, а також став засновником унікального Херсонського Природничо-
історичного музею, який вже на той час містив усі ознаки екомузею.
Створюючи новий музей, проф. Й.К. Пачоський, безперечно, брав за приклад
Природничий музей у Львові та його фундатора – відомого природничника, графа В.
Дідушицького (1825-1899). Поза всяким сумнівом вони обидва мали змогу
спілкуватися і обговорювати питання, пов’язані з зоологічними і ботанічними
дослідженнями, зокрема у створеному В. Дідушицьким резерваті «Пам’ятка
Пеняцька», що на Розточчі. Там охоронялися гнізда орлана-білохвоста на старовікових
липових та букових деревах, що відповідало переконанням Дідушицького про охорону
рідкісних видів через збереження середовища їхнього існування. Тобто рослинний
компонент теж підлягав охороні. Дотепер у фондах Природознавчого музею у Львові
зберігаються гербарні листи, оформлені особисто Й. Пачоським.
Будучи активним дослідником як в ентомології, а значно більше – в ботанічній
науці, і одночасно державним службовцем, проф. Й.К. Пачоський спирався на
спостереження В.Є. фон Граффа та В.В. Докучаєва, створюючи концепції заповідника
Асканія-Нова (1902 р.) та музею у Херсоні (1906 р.). Наслідком такої напруженої
роботи стали курси фітосоціології у Херсонському політехнічному та Херсонському
педагогічному інститутах і виданий в Херсоні у 1921 р. перший підручник
«Фітосоціологія». Отже, не що інше, як степове довкілля стало ареною інноваційного
втілення соціо-природничих та созологічних ідей, підтриманих тогочасною
ботанічною громадою.
Парадоксально, але вчений світового рівня – проф. Й.К. Пачоський (1864-1942) не
мав жодних дипломів – ні про закінчення гімназії, ні університету, бо завжди
переривав навчання заради практичної роботи у престижних експедиціях,
університетських гербаріях, ботанічних садах та на заповідних територіях. Статус
професора він дістав дякуючи законодавству Австро-Угорщини та досить високому
статусу Вищої Школи рільництва у Дублянах. Показово, що у період роботи Й.
Пачоського в Дублянах, на теренах Галичини працювали також видатні члени
Фізіографічної комісії ПАН і Краківської Академії знань – професори В. Шафер (1886-
1970) і Б. Павловський (1898-1971). Саме під впливом Й. Пачоського молодий ботанік
Богуміл Павловський захопився географією рослин та проблематикою фітосоціології
гірських рослинних поясів (Szafer, Kulczyński, Pawłowski, 1988).
У 1960-1965 рр. він очолив Ботанічний сад Ягеллонського університету (Краків),
а у 1961-1971 рр. став директором Інституту ботаніки ПАН. Вчений ніколи не поривав
зв’язки з музейними ботаніками у Львові. Його масштабні флористичні публікації
щодо гірських територій значною мірою вплинули на розроблення принципів і
номенклатури еколого-фітоценотичної класифікації рослинності Українських Карпат
(Голубец, Малиновский, 1967), як і на формування львівської екологічної школи в
цілому.
У подальшому стала очевидною схожість позицій екоморфо-типологічної системи
О.Л. Бельгарда та критеріїв класифікації екологічних груп асоціацій (ЕГА) львівської
ботанічної школи. На відміну від едафо-топічної ординації П.С. Погребняка,
призначеної для лісових таксонів на рівнинних континуумах, автори еколого-
фітоценотичного підходу знайшли можливість класифікації усього спектра ботанічних
і екосистемних об’єктів – від видової популяції до фітоценозу, від консорції до
угруповання та біогеоценотичного покриву у фрагментованих чи острівних оселищах.
На сьогодні теорія фітосоціології залишається креативним предметом наукових
дискусій і набуває все більшого значення у таких напрямах, які були визначені на зламі