Page 9 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

8 Чернобай Ю.М.

У разі господарської уніфікації деревостану [18, 30], сила впливу літогенної
основи, як вихідного чинника природно-територіальної організації, знижується майже
в два рази. Не помічено також чіткої приуроченості до форм мікрорельєфу й локальних
гідротермічних режимів таких показників, як морфологія ґрунтів, ценотичні групи
лісу, потужність і маса лісової підстилки. Безпосередній вплив геоморфологічних умов
проявляється тільки на рівні типу спільнот і екологічних груп рослинності, минаючи
параметри вологості ґрунту. Відбувається певне вирівнювання контрастів природного
гідротермічного режиму ґрунтів між різними елементами мікрорельєфу.
Пріоритетну роль набувають ландшафтні зв’язки еколого-ценотичних комплексів,
які нарівні з факторами літогенної основи спричиняють всю систему міжкомпонентної
комунікації. Це властиве для антропогенної трансформації наземного покриву у
розріджених деревостанах [15]. З’являються ознаки задерніння ґрунту і подальшої
заміни деревних і чагарникових видів на трав’яні, чагарничкові і рудеральні
угруповання, які майже не пов’язані з природною анізотропністю ґрунтів. Буферні
властивості ґрунту в зоні впливу людини доповнюються і компенсуються буферними
властивостями вторинних угруповань з іншим таксономічним складом.

Детритні показники функціональної стійкості екосистем

Важлива і багато в чому пріоритетна роль підстилки в малому біотичному
кругообігу спричинена тим, що в природних екотопах вироблено певний механізм
повної гетеротрофної утилізації продуктів їх життєдіяльності. Завдяки цьому
підстилка та інші органо-мінеральні ґоризонти ґрунту депонують поживні речовини
для рослин, а інтенсивність розкладання підстилки, що обумовлена величиною ПОК,
може використовуватися для діагностики стійкості екотопу. Для кругообігу речовин і
потоку енергії лісова підстилка виступає резервним фондом, який забезпечує
стабільність функціонування ґрунтової екосистеми.
Для підстилки, як системи, характерні цілісність, структурно-функціональна
організація та усталений генезис. Підстилка, як підсистема ґрунтової системи,
знаходиться в тісному зв’язку з іншими підсистемами ґрунту і виконує певну функцію
системи. З точки зору системної організації, підстилка є структурним шаром
(детритним біогеогоризонтом). Тому підстилку, як біокосне утворення, можна
розглядати з різних позицій – як частину ґрунтового профілю, або підсистему
ґрунтової системи, як самостійне біогеоценотічне тіло (як систему) і як компонентну
сполучну ланку в системі біогеоценозів.
У геохімічному відношенні підстилка розглядається як поверхневий радіальний
ґрунтово-геохімічний (сорбційний, седиментаційно-механічний) мікробар’єр, на
якому різко гальмується інтенсивність міграції хімічних елементів і, як наслідок,
відбувається їх концентрація. У органогенних горизонтах відбувається біогенна
акумуляція вуглецю, азоту, зольних елементів, а також мінеральних часток,
привнесених вітром, водою і риючою діяльністю тварин, що заселяють ґрунт [15].
Генезисна сутність зв’язку підстилки і рослинності полягає в тому, що
фітокомпоненти обумовлюють якісний склад детриту (вміст азоту, зольних елементів,
фракційний склад осаду і т.д.). Вміст вуглецю, азоту і мінеральних речовин в підстилці
змінюється в залежності від її фракційного складу і ступеня розкладання кожної з
фракцій.