Page 6 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

Дедуктивна музеєзація фітодетритного компонента … 5

публічним запитам, музей без остраху вертається до статусу кунсткамери – "кабінету
рідкостей", в якому превалює емпіризм, а установа стає елементом туристичної
індустрії.
Варіантом музейної валоризації природного середовища виступають об’єкти, які
ухвалою ІКОМ долучені до числа музеїв. У вітчизняній типології вони розглядаються
в якості одного з видів установ музейного типу, до яких відносяться пам’ятки природи,
зокрема – регіональні ландшафтні парки. Статус музейної експозиції реалізується на
цих територіях у вигляді унормованих екологічних стежок та локальних
інформаційних центрів з елементами музейної експозиції.
Окремого розгляду заслуговує валоризація специфічних компонентів,
притаманних лише лісовим екосистемам. Відтак, проблема збереження лісових
фітодетритних утворень (підстилок), передбачає звернення не тільки до таксономії,
популяційної структури, повночленності тощо. Важливо оцінити здатність
ценотичних елементів до самовідновлення, як ознак цілісності та можливої демутації
(ланцюгу сукцесій) функцій корінного лісового угруповання. Сутність подібної
созологічної стратегії - це зберігати не набір таксонів, а умови для їх відновлення, це
пошук збереження цілісних ознак корінних екосистем не за рахунок упертої
консервації традиційних реліквій, а за рахунок їх поновлення у змінених умовах.
Для організму, позбавленому життя, ані муміфікація, ані таксидермія не здатні
надати те, що уявлялося найбільш цінним для живій істоти. Тому зусилля зі
збереження цілісного об’єкта природи мають бути зосереджені на оселищах, ґрунтах,
популяціях, угрупованнях, а не таксономічних абстрактних поняттях. Адже біосфера
постійно компенсує втрачені види та екологічні ніші новими формаціями живих
організмів, які виявляються не менш різноманітними і готовими адаптуватися до
змінених умов [28]. Виразним аргументом таких позицій є елімінація популяцій
червонокнижних видів рослин після зняття антропогенного пресу на землях,
вилучених з пасовищного та сінокісного використання.

Діагностичний потенціал детритогенезу

Проблема збереження і забезпечення стабільного існування лісів найтіснішим
чином пов’язана зі стійкістю і екологічної ємністю ядрових оселищ та прилеглих
буферних територій. Останні призначені не тільки послаблювати антропопресію, але
й функціонально доповнювати порушену цілісність еталонних угруповань, якими
визнаються старі корінні ліси Карпат [18]. Лісовий архіпелаг "Букові праліси Карпат"
є надзвичайно важливим об'єктом для розуміння повної картини історії та еволюції
роду Fagus. Із загальної площі букових пралісів Карпат на Україну припадає 23 512,5
га земель в заповідному режимі, і 34 874,3 га в буферних зонах пралісових кластерів.
Серед дієвих заходів у созологічній стратегії по даній групі лісів автори SWOT-
аналізу також називають віднесення їх до категорії елементів екологічної мережі, що
надає їм статус об’єктів, що охороняються [5]. Отже, є необхідність оперативно
оцінювати ступінь стабільності екосистеми пралісів, разом з прилеглою буферною
зоною, з метою прийняття созологічних рішень і організації екологічних форм
діяльності як в середині об'єкта охорони, так і в прилеглому довкіллі [16].
Оскільки праліси практично не зазнають господарських змін, вони стали
своєрідними архівами природи, де зберіглася величезна емпірична інформація про їх
структурно-функціональний стан. Тому вони залишаються цінними еталонними