Page 5 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

4 Чернобай Ю.М.

гілки кругообігу використовуються дані за величиною ПОК [11, 14, 21]. Цей індекс
виражається в числах років, необхідних для накопичення маси лісової підстилки (або
віхоті) при наявних швидкостях щорічного надходження з опадом і подальшого
розкладання органічної речовини.
Підстилково-опадний коефіцієнт по суті є показником екологічної ефективності
едафо-фітоценотичного ядра природних екосистем [11]. Цей параметр служить мірою
початкового забезпечення метаболічної логістики органічної речовини (і енергії)
вздовж трофічного ланцюга, і, отже, є показником роботи цілісного рослинного
угрупування за умов сталого функціонування всіх компонентів екосистеми.

Детрит як цілісний компонент екосистеми

Проблема дедуктивної музеєзації природничих об’єктів виникла з появою поняття
"середовищного музею", або екомузею. Ця проблема не є новою, навпаки, критерій
колекційної вартості елементів природи у складі довкілля існує з часів появи
ботанічних садів (Рим), княжих та королівських мисливських угідь, паркових
комплексів (Версаль, Софіївка), зокрема замкових ансамблів на теренах України
(Олесько, Золочів, Кам’янець-Подільський, Ужгородський замок та ін.).У новітні часи
ця культурологічна процедура набула статусу валоризації об’єкту через набуття ним
більш-менш чітких аксіологічних критеріїв. Дотримуючись чіткої дефініції,
валоризація – це заходи з переоцінки або підвищення вартості товарів, цінних паперів
та та іншого капіталу. У сучасній економічній науці вживається термін "valorisation",
що означає процес збільшення основного капіталу [2]. Ключовим тут є слово "заходи",
бо без певних вкладень (матеріальних чи нематеріальних) жодна валоризація
неможлива. У понятті "природно-культурна спадщина" матеріальні та нематеріальні
чинники валоризації тісно сплетені, оскільки саме поняття спадщини вже передбачає
встановлення її вартості [26].
Наукова цінність об’єктів спадщини декларується через наукові, науково-
популярні та довідкові видання, тоді як про реальну грошову вартість спадщини
йдеться лише у спеціалізованих працях, що не становлять великої публічної цікавості.
Значною мірою це спричинене через брак відчуття власності на «загальну» спадщину.
Враження, які притягають сучасну людину до лісових раритетів, мають не тільки
візуальну, а й поведінкову природу, можливість відчути самого себе – зміненого, не
так через пізнавальні, як через чуттєві чинники [12]. У перенасиченій модернізмом
культурі, де людина відчуває потужний інтелектуальний пресинг, консервативне
музейне середовище постає для кожного індивіду дійсно ексклюзивною зустріччю,
особливим перейманням. Найбільш поширений сьогодні формат музейної
репрезентації спирається на некласичні музейні практики. Неомузейна (екомузейна)
сфера формує безліч ситуацій, інтегруючи мережевий простір між музеєм і життям,
узгоджуючи споглядання та дію, створюючи віртуальні образи обох частин хронотопу
[3, 23]. Залежно від профілю і тематики музею, його місця розташування,
архітектурних особливостей і багато іншого, генерується інформаційна пропозиція, де
змикаються музейна специфіка (особистий розвиток) з публічним інтересом (освіта,
наука, туризм), нематеріальне з матеріальним.
Варіанти музейно-публічної валоризації невичерпні. Це можуть бути природничі.
етнографічні чи господарчі теми, коли музей експонує в реальність культурні та
ужиткові традиції свого регіону. Характерно, що в своєму прагненні догодити