Page 7 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

6 Чернобай Ю.М.

об'єктами в першу чергу для формування адекватної стратегії охорони природи і
впровадження інноваційних пропозицій в галузі природного (екологічного)
лісівництва. Стабільність, яка зберігається у пралісах, обумовлена тим станом
прилеглих до них буферних екосистем, який забезпечує як стійкість щодо негативного
для пралісу впливу, так і створює середовище для повернення відновленого типу
біогеоценозу до своєї екологічної ніші [27]. По суті, екологічне лісівництво саме й
полягає у збереженні екологічної ніші корінного типу біогеоценозу, якщо не в
реалізованій, то в потенційній формі.
Стійкість екосистеми – це її здатність повернутися на початкове положення після
зняття зовнішнього впливу [11, 15]. Також слід розрізняти два види стійкості:
резидентну стійкість (стабільність) – здатність залишатися у сталому стані під
навантаженням, та – пружну стійкість (власне стійкість) – здатність швидко
відновлюватися при знятті навантаження. Розпізнавання смислових відмінностей
вкрай необхідне під час созологічних оцінок як екосистем в цілому, так і їх
структурних компонентів, таких як підстилка. Крім пружних систем вирізняємо також
пластичні системи, які після зняття зовнішнього впливу не повертаються до
початкового стану, а приходять до якогось іншого рівноважного стану, що неодмінно
відбивається на морфометрії підстилок. Для таких екосистем характерно не одне, а
кілька станів рівноваги (клімаксу). Отже, для пластичних екосистем характерні мала
пружна і мала резидентна стійкість. В такому випадку стабільність повною мірою
спричиняється постійністю екзогенних факторів.
Певні деревостани складаються з дерев з глибокою кореневою системою, вони
мають підвищену резидентну стійкість до вітрових навантажень. Але якщо в такому ж
лісі виникне вітровал (скоріше, вітролом), то його відновлення, швидше за все,
проходитиме через тривалі вторинні сукцесії. Навпаки, ліси, що складені з
вітровальних поверхнево кореневих порід (низька резидентна стійкість), вельми
швидко відновлюються, минаючи проміжні сукцесійні стадії (висока пружна
стійкість).
Детрит, зокрема підстилки, трав'яна віхоть, дернина і оторфовані нашарування,
намулення уздовж потоків, нарешті бентос, є тими системними утвореннями, де можна
диференціювати як елементарні, так і компонентні складові. На відміну від екотонів,
які вирізняються територіальною протяжністю, і утворюють іноді специфічні
перехідні екосистеми, внутрішні градієнти свідчать про безпосередні взаємодії між
чинниками обмінного процесу. До того ж градієнти детриту існують не тільки в
латеральних, але й в радіальних напрямках.

Вплив детритних градієнтів на бар’єрні та комунікаційні структури

Градієнтний ефект у детриті спричинений дисбалансом між надходженням опаду,
його розкладанням і вилуговуванням продуктів розкладання в ґрунт. Слід підкреслити
характерну множинність факторів цього градієнта. Це спектр фітоценотичних і
гетеротрофних бар’єрів ̶ від видової анізотропності, алелопатії, стійкої до
розкладання фітомаси, до трофічної вибірковості і конкуренції між консументами
(дрібні ссавці, безхребетні, гриби і мікроорганізми). Підстилки в межах проекцій крон
в лісі (тесери), або ж в межах трав’яних парцел, створюють градієнтні бар'єри між
ґрунтовою і надземною сферами на різних структурних рівнях – від педону до
едафотопу (оселища) і ландшафту.