Page 10 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

Дедуктивна музеєзація фітодетритного компонента … 9

Процес екзогенної трансформації природного комплексу не обмежується
"розхитуванням" його моносистемної структури. Супутньо розвиваються певні
адаптивні механізми, що сприяють його виживанню в зміненому середовищі. Описано
два таких механізми. Перший – пов’язаний з перетворенням природних ценотичних
груп лісу (корінні чисті і мішані лісові, азональні та криволісся) на антропогенні
(лісові, лісо-лучні, лучні, бур’яново-рудеральні). Цей процес найбільш показово
виражений у високогірній зоні Карпат, уздовж верхньої межі лісу, де сумарний ефект
девастації ґрунту максимальний, і тому наземний покрив трансформується
найбільшою мірою на рудеральних стадіях. Розвиток рудеральної рослинності
супроводжується значним збідненням видового різноманіття травостою і настільки ж
помітним збільшенням зеленої маси та її річного приросту, що викликає загальне
зростання продуктивності і відповідне підвищення індексу пружної стійкості
вторинної екосистеми.
Другий адаптивний механізм майже повсюдний і пов’язаний з підвищенням
функціональної ролі асектаторів під лісовим покривом. За екстремальних умов
загальної деградації деревостанів зміщуються оптимуми функціонування елементів
деревостану від верхнього (деревного) ярусу до нижнього – підріст, підлісок та
наземний покрив, у якому стрімко зростає частка щорічно відновлюваної зеленої маси.
Це зростання сприяє підвищенню стійкості всієї екосистеми за умов господарського,
зокрема пасовищного втручання. Саме такі фітоценотичні параметри, як велика
кількість підросту, підліску та травостою, запобігають від повного розпаду цілісної
організації лісового природного комплексу, оберігаючи тою чи іншою мірою вихідну
мережу зв’язків меж компонентами [31]. У разі надмірного навантаження деревний і
трав’яний яруси переважно деградують. При цьому всихання, зменшення життєвості
видів – едифікаторів у всіх девастованих лісах компенсується як посиленим розвитком
дерев другого ярусу, таких як явір, граб, горобина, так і розростанням кущів – ялівцю,
бузини, свидини, вовчого лика, глоду та ін. [5, 14].

Участь детриту у демутаційних процесах

Навіть втративши значну частину своєї площі, екосистеми корінних стійких типів
продовжують забезпечувати незмінність режиму природних циклів, продукції біомаси
та її трансформації. Ця особливість пов’язана зі специфічною роллю ґрунтів в якості
"пам’яті" ґрунту – збереженню багатьох вихідних властивостей або компонентів
(корінного едафону) навіть після суцільної трансформації території. Оцінка стійкості
екотопів за якісними і кількісними показниками малого біотичного кругообігу полягає
у виконанні наступних операцій:
1) аналіз емпіричних даних, за якими слід виділити кількісні та якісні показники
малого біотичного кругообігу, які впливають на стійкість біогеоценозів, а саме:
- хімічний склад підстилки і опаду;
- дані про вивільнення хімічних елементів;
- співвідношення гумінових і фульвокислот (СГК / СФК);
- період біотичної активності (ПБА);
о
- кількість днів з температурою ґрунту >10 C;
- інтенсивність і характер біотичного кругообігу;
2) визначення морфофункціональних особливостей малого біотичного кругообігу
в біогеоценозах з відомими запасами підстилки за такими параметрами: