Page 15 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

14 Чернобай Ю.М.

Висновки

• Сутність сучасної созологічної стратегії полягає не у збереженні корінних
екосистем шляхом упертої консервації традиційних реліквій, а у забезпеченні їх
поновлення у змінених умовах.
• Лісова підстилка становить базову модель трансформації фітомаси в
екосистемі – від первинної деструкції під впливом кліматичних та біотичних чинників
(шар L) до ферментного розкладання у сапротрофних ланцюгах (шар F) та геохімічної
гармонізації з ґрунтовим гумусом (шар H). Детрит виступає виразною моделлю
мережевого упорядкування чинникового хаосу в екосистемах різних рівнів.
• Формування потенційної стійкості підстилки, як ознаки її валоризації, полягає
у появі резистентних трофічних груп з чітко вираженою r-стратегією. Біотичні
чинники актуальної стійкості більш інертні і формують малі угруповання у значно
довші часові відрізки. Це відповідає критеріям коеволюції автротрофного та
гетеротрофного компонентів в екосистемі.
• Прискорення сукцесійних змін можливе в разі зняття гідротермічних
обмежень, як це можна спостерігати у варіантах розміщення смерекових деревостанів
на оселищах корінних бучин, де лише смерека знаходить для себе екологічний
оптимум поза межами ценотичного споріднення.
• Штучне формування потенційної стійкості детриту не забезпечує біотичної
стійкості деревостану. Тому сприятливі зміни сукцесійної стабілізації підстилок між
станом деструктивних та станом гуміфікованих, за рахунок прискорення колообігу,
слід очікувати лише в межах одного висотного поясу, а краще – навіть смуги
рослинності, де зберігається більша ймовірність ценотичного споріднення вторинного
угруповання із корінною екосистемою. Тільки в такому разі можна говорити про
позитивні наслідки сукцесійних змін підстилки, які комунікативно інтегровані до
стійкості цілісної екосистеми.
• Детритна діагностика є базовою частиною екосистемної валоризації, що
дозволяє оперативно оцінити критерії динамічного стану лісового оселища при
нестабільному стані буферного оточення. Детритні критерії дозволяють визначити
спрямування змін показників стійкості. Така процедура вкрай потрібна під час
прийняття подальших планів оптимізації та зміцнення буферних структур лісів, що
потребують відновлення та охорони.
• Цілісний характер оцінювання стану довкілля спричиняє появу публічного
зацікавлення до природничої спадщини та долучення музеологічної методології до
стратегії охорони об’єктів шляхом їх валоризації у цілісних категоріях дедуктивного
підходу (розгляд компонента, а не його елементів).
• Пізнавальні потреби різних груп громади разом з чинниками довкілля
інтегруються у спадщину з підвищеною вартістю, що кладеться в основу природничо-
музейної валоризації.
• Методика розрахунку екологічної стійкості лісових екосистем і суміжних
буферних територій дає можливість отримати розрахункові, але досить переконливі
експертні критерії стійкості змінених екосистем.
• Проекція віртуальних моделей щодо відновленого довкілля на існуючі
антропізовані об’єкти неодмінно спонукатиме до дедуктивних підходів у созологічній
стратегії поновлення цілісних властивостей корінних екосистем, що зазнали
антропогенних змін.