Page 215 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Фауногенез вертебрат середньопалеозойського подільського … 201

наявність на Поділлі ще одного, спільного із Західною Європою, роду (Belgicaspis),
решта родів (Alaeckaspis, Djurinaspis, Brachipteraspis) де-факто є ендеміками регіону.
На відміну від Pteraspidiformes, подільські представники остеостраків, з одного
боку, мають значно більше родів (однак жодного виду), спільних з фаунами інших
регіонів, а з іншого, кількість цих регіонів зводиться лише до трьох, а саме
Великобританії, Шпіцбергена та Північної Землі [2]. Цефаласпіди (підряд
Cephalaspidoidei) представлені на Поділлі родами Parameteoraspis, Mimetaspis та
Pattenaspis, і всі вони, ймовірно, центром свого походження мали Шпіцберген. З них
лише паттенаспіси відмічені у фаунах Великобританії та Німеччини, що окреслює
маршрут можливої міграції цефаласпід від Шпіцбергена до Поділля.
Рід Wladysagitta представлений одним подільським та одним британським видом,
тому є одним із свідчень зв’язків між іхтіофаунами цих регіонів.
Представники роду Benneviaspis у всіх регіонах свого поширення демонструють
однаковий паттерн еволюційного розвитку. Спочатку, у лохкові (або пізньому лохкові)
поширені відносно малі форми. Такими є Benneviaspis holtedahli на Шпіцбергені, B.
talimaae та B. whitei на Поділлі. Згодом, в прагієні, їм на зміну приходять великощитні
форми: B. maxima, B. loevgreeni, B. grandis на Шпіцбергені, B. zychi на Поділлі та B.
urvantsevi на Північній Землі. Найімовірніше, Шпіцберген був місцем походження та
філетичної радіації роду, однак другим таким регіоном могло бути Поділля. Рід
Citharaspis є ендеміком Поділля, що був поширений в прагієні, і найбільш ймовірно
виник в процесі згаданого вище розквіту бенневіаспід в подільському регіоні [2].
На даний час родина Scolenaspididae є найчисельнішою за кількістю родів та видів
в межах подільської фауни остеостраків. Вона включає, ймовірно, п’ять родів та десять
видів, і лише два роди з-поміж них присутні і у інших регіонах. Серед її представників
рід Stensiopelta, що складається з двох видів, подільського та британського, є другим
після Wladysagitta родом остеостраків, що поширений лише у двох згаданих регіонах.
Є певні підстави гадати, що у подільській фауні представлений також рід Machairaspis,
відомий з формації Френкельригген (лохков) Шпіцбергена, однак на відповідних
скам’янілостях недостатньо зберігся характерний для роду високий дорзомедіальний
шип. На загал, подільські Scolenaspididae демонструють різноманітні морфотипи, і
Поділля, ймовірно, могло бути центром філетичної радіації групи. Нечисленні
сколенаспіди з-поза меж Поділля, за винятком згаданих вище, а саме Scolenaspis і
декілька форм невстановлених родів, відмічені на Шпіцбергені [1].
Останньою великою групою остеостраків, що входила до подільської
ранньодевонської іхтіофауни, є родина Zenaspididae. Всі її три роди, а саме Zenaspis,
Diademaspis і Tegaspis, представлені на Поділлі та Шпіцбергені. І лише один (типовий)
вид Zenaspis відомий з Великобританії. Рід Zenaspis складається, ймовірно, з шести
видів, більшість з яких відомі з Поділля, представляючи різноманітні за розмірами
форми, від відносно невеликого Z. dziedushyckii до вдвічі більшого Z. major [40].
Поділля, очевидно, було місцем філетичної радіації роду, однак важко судити про
регіон його походження.
Рід Diademaspis процвітав на Шпіцбергені, маючи в своєму складі принаймні два
види та чимало форм, описаних у відкритій номенклатурі [26], однак він досі не
знайдений у Великобританії, а на Поділлі представлений лише одним видом та однією