Page 211 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Фауногенез вертебрат середньопалеозойського подільського … 197

Тессераспіди, можливо одні з найпримітивніших з відомих на сьогодні панцирних
агнат, нараховують 6 видів, які, за винятком Tesseraspis tesselata, відомі лише за
окремими фрагментами екзоскелета. Вони відмічені з пізнього силуру та раннього
девону (лохкову) Арктичної Канади, Великобританії, Німеччини, Литви та Поділля
[9]. Єдиний подільський фрагмент (екзоскелета) Tesseraspis свідчить про присутність
цієї групи у подільській фауні, і підтверджує зв’язки між фаунами хребетних Поділля
та згаданих регіонів.
Рештки корваспід трапляються у тих же регіонах, що і рештки "мозаїчних
гетеростраків", а також в Литві і на Північній Землі. На Поділлі вони представлені
нечисленними, головним чином, мікроскопічними, знахідками Corvaspis kingi,
відомих з чортківського та іванівського горизонтів. Очевидно цей вид мав в лохкові
широке поширення, від, принаймні, Великобританії до Поділля.
Роди Weigeltaspis та Lepidaspis представляють так званих "мозаїчних
гетеростраків" (tessellate heterostracans), які розглядаються як споріднена з
гетеростраками група неясного походження [27]. Рештки (звичайно мікрорештки)
обидвох родів відмічені на Шпіцбергені. Крім того, Weigeltaspis відомий з
Великобританії, а Lepidaspis також представлений в Арктичній Канаді. На Поділлі їхні
рештки походять з чортківського та іванівського горизонтів (мікрорештки Lepidaspis)
та з інтервалу від іванівського горизонту до нижньої частини хмелівської світи
(головним чином макрорештки двох чи більше видів Weigeltaspis).
Зі щелепноротих найдавніші рештки плакодерм (фрагменти панцира,
ідентифіковані за гістологічною структурою) відомі від раннього силуру з Китаю, і
вже у той час вони були диверсифіковані, предкова форма цієї групи невідома. Роди
Radotina та Kossoraspis з верхнього лудлоу (середній силур) Чехії ще зберегли
архаїчну для групи будову екзоскелета, побудованого з окремих тессер. На Поділлі
мікрорештки (окремі тессери, фрагменти панцира) перших плакодерм відомі з
пізньолохковського хрящевих риб часу у прибережних мілководних відкладах
іванівського горизонту. У теригенних відкладах регіону плакодерми відомі з усіх
стратиграфічних підрозділів, і досить численні за кількістю решток, однак бідні
таксономічно.
Перші рештки (луска) акантод відомі з пізнього ордовику, однак численними вони
стали лише у ранньому девоні. На Поділлі перша луска зафіксована у скальському
горизонті верхнього силуру, а у морських відкладах нижнього девону луска акантод є
найчисельнішою і найбільш поширеною з-поміж усіх інших решток іхтіофауни. Крім
луски, до мікрорешток, які представляють групу, відносяться щелепи, зубні спіралі,
окремі зуби, кістки тощо [43, 44].
До хрящевих риб відносять окремі луску та зуби, датовані пізнім ордовиком та
силуром [33]. Пізньоордовикська луска Tezakia hardingensis, наприклад, описана з
Колорадо (США). Цікаво, що цей таксон об’єднаний на рівні ряду (Altholepidiformes)
з подільським представником хрящевих, Altholepis composita [15]. Перші дійсні
рештки групи, які містять скам’янілий призматичний хрящ відносяться до раннього
девону. Чимало таксонів лохковського віку, описаних за окремими лусками, з певним
застереженням вважають належними до класу Chondrichthyes. Сказане стосується і
мікрорешток, знайдених у подільських відкладах.