Page 217 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Фауногенез вертебрат середньопалеозойського подільського … 203

Океани і моря є найкрупнішим біоциклом Землі, де зосереджено 64% видів тварин,
тоді як на сушу припадає лише 36%. Переважна більшість (близько 90%) всіх видів
сучасних морських тварин мешкає на континентальних шельфах або мілководдях на
глибинах менше 200 м, причому найбагатша мілководна морська фауна притаманна
саме тропікам [12]. Там зосереджене основне біорізноманіття планети. Ніде більше,
навіть у тропічних дощових лісах, немає такого розмаїття життя [6]. Більше того,
вважається, що саме в тропіках, а для морських таксонів – у тропічних мілководних
морях, знаходилися центри походження усіх таксонів високого рангу [13]. Переважна
більшість силурійських хребетних теж була зосереджена у (тропічному) морському
мілководді [17, 25].
Неритична зона – мілководна частина Світового океану до глибини 200 м,
розташована над шельфом і переривається областями з опрісненою або прісною водою
біля гирл великих річок. Вона є найпродуктивнішою серед усіх природних зон
Світового океану (на неї припадає близько 80% від загальної продуктивності океану).
Фітопланктонові біоценози неритичної зони кількісно багатші, ніж океанічні, що
пояснюється високою динамікою прибережних вод. Крім того, певну роль відіграє
винос біогенів у прибережні райони з річковими водами. Зоопланктон даної зони
характеризується присутністю величезної кількості пелагічних личинок бентосних
організмів. Базові характеристики зони залишалися такими і у палеозої. Саме у
неритичній зоні ранньодевонських палеобасейнів зосереджувалась майже уся
іхтіофауна, чиї рештки на даний час відомі науці.
Ордовицькі та силурійські телодонти мешкали у мілководних морських басейнах,
у прибережній та глибшій шельфовій частині [8]. Ранньодевонські форми, в
основному, теж були мілководноморськими, але деякі з них, наприклад представники
роду Turinia, які мали крупніші розміри, могли запливати у гирла рік [5]. Дрібніші види
телодонтів з веретеноподібним або латерально сплощеним тілом жили групами,
невеликими косяками. Крупніші представники, з довжиною тіла до 20 см,
дорзовентрально сплощеною передньою частиною тіла та латерально – задньою
(тулубо-хвостовою) мешкали біля дна у придонній частині басейну (демерсальна
зона). Ймовірно, телодонти живилися фіто- і зоопланктоном та дрібними м’якотілими
безхребетними, які жили у намулі [5]. Висловлено припущення [24], що різноманітні
телодонти мешкали, зокрема, у рифових середовищах, і їхня луска (яка часто була
потовщеною) захищала тіло від абразивної дії рифових поверхонь, при цьому тварина
зберігала гнучкість тіла і можливість маневру.
У пізньому ордовику колоніальні ругози і табуляти стали дуже різноманітними у
мілководді і разом із строматопороїдами, іншими губками і вапнистими червоними
водоростями утворили коралові рифи. Ці рифи були нестійкими до дії прибою і не
утворювали твердих платформ, хоч строматопори та корали-табуляти утворили
масивні колонії діаметром у кілька метрів. Це найстаріші відомі рифові коралові
ансамблі, які, можливо, були результатом симбіотичних асоціацій тварин та
водоростей. Силурійські рифи стали багатими і різноманітними, а деякі досягли
масивних розмірів – перших справді хвилерезистентних карбонатних платформ.
Протягом девонського періоду почали формуватися розлогі рифові системи. Ці ранні
коралові рифи переважно складалися з коралоподібних строматопороід, коралів-