Page 19 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

18 Дзюбенко Н. В., Климишин О. С., Бокотей А. А.

технічну діяльність» [2]. Значна частина колекцій, що зберігаються у музеях не
досліджена і не актуалізується відповідно до нових наукових знань, популяризація
предметів і «залучення громадян» вимірюються тільки у кількості відвідувачів,
екскурсій та музейних предметів на експозиції. Окрім того, сьогодні ми не маємо
жодного державного стандарту чи звітного документу, який би дозволив отримати
генералізовану інформацію про результати діяльності музеїв, згідно з напрямами
закріпленими в законі, завдяки яким можна було б порівнювати успішність окремих
інституцій, відслідковувати їхній поступ і розвиток. Безперечно, що як і решта
музейних установ, природничі музеї стикаються з тими самими проблемами –
хронічним недофінансуванням, жебрацьким рівнем зарплат, невідповідністю
професійної освіти сучасним викликам музейної справи, відсутністю фахового
лідерства у професійному середовищі та ще багато інших. Але існують і певні галузеві
особливості, насамперед пов’язані зі специфікою колекцій.
Природнича частина державного музейного фонду України розподілена між
музеями, які знаходяться у різних підпорядкуваннях і фінансуються різними рівнями
державного і місцевих бюджетів. Це відділи природи краєзнавчих музеїв, що
підпорядковані місцевим адміністраціям, природничі музеї (зоологічні, ботанічні,
геологічні, палеонтологічні та ін.) вищих навчальних закладів, що відповідно
підпорядковуються і фінансуються МОН України і найбільші природничі музеї
України – Національний науково-природничий музей в Києві та Державний
природознавчий музей у Львові, підпорядковані і фінансуються Національною
академією наук України.
Музеї звітують про результати своєї діяльності різним «органам управління»
відповідно до їхніх вимог. Музеї що підпорядковуються МОН звітують відповідно до
свого статусу в структурі ВНЗ, музеї академії наук звітують як науково-дослідні
інститути про результати виконання фундаментальних та прикладних наукових тем та
показниками видавничої діяльності. Результати наукового опрацювання колекцій та
популяризаторської діяльності ці музеї просто додають до звіту у довільній формі.
Окремі колекції мають статус наукового національного надбання і тоді до наукових
звітів додається ще звіт по утриманню об’єкта нацнадбання, де відображена і наукова
робота, і популяризаторська, але ці звіти подаються в МОН і подальша їхня доля
невідома. Наразі жодної аналітики з утримання таких колекцій не оприлюднено. Тож
виходить, що єдиною умовно об’єднуючою формою звітності для природничих музеїв
донедавна була форма 8-нк, яка збирала виключно статистичні показники, такі як
кількість предметів основного фонду, нових надходжень, кількості відвідувачів,
екскурсій тощо. Але специфіка природничих колекцій така, що вони часто мають в
рази більше одиниць зберігання (од. зб.) основного фонду, ніж музеї художнього,
історичного та іншого спрямувань. У ДПМ НАН України це близько 400 тис. од. зб.
основного фонду, у ННПМ НАН України – понад 2,5 млн. од. зб., тоді як Музей
етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (один з
найбільших етнографічних музеїв) має до 100 тис. од. зб., а колекція Національного
художнього музею України нараховує близько 40 тис. експонатів.
Темпи поповнення природничих колекцій також відмінні від музеїв інших профілів
– для природничої колекції отримання щороку кількох тисяч нових надходжень
основного фонду не є рідкістю. Багато наукових досліджень у галузі таксономії і досі
супроводжуються нагромадженням колекційного матеріалу. Тож, якщо судити