Page 10 - Наукові записки ДПМ. Т 35/2019

До історії методології цілісності та парадигми природничо-соціальної … 9

перейшов на посаду ентомолога Херсонської губернії, пропрацювавши там понад 20
років. Зрозуміло, що ботанічна академічна проблематика поступилася прикладним
питанням захисту рослин та раціонального використання і охорони тваринного світу
степового краю [9]. Мабуть через це він сам тривалий час вважав, що термін
"фітосоціологія" вперше було вжито В.М. Сукачовим. Лише у 1925 р. вчений, на той
час вже професор Познанського університету, переглядаючи свої праці дублянського
періоду, побачив стару публікацію 1896 року і виявив, що там є не лише коротка
характеристика, але й назва нової науки – "фітосоціологія" [8; 26]. До речі, сам В.М.
Сукачов без заперечень визнавав пріоритетне авторство Й.К. Пачоського.
Від 1884 р. почався львівський період діяльності видатного біолога і гуманіста Б.І.
Дибовського. На той час вже існувало досить потужне науково-суспільне підґрунтя
для сприйняття коеволюційних ідей. Cпектр аудиторії кращих культурологічних
установ Галичини обіймав склад відвідувачів від наймолодших мешканців краю до
корифеїв літератури, театру, аж до цісаря Франца-Йосифа, який за своє понад 60-річне
правління не раз бував гостем тодішніх осередків природничої науки у Львові.
Значний інтерес збуджували взірці природних артефактів, зібраних невтомним
дослідником Б. Дибовським на просторах Східного Сибіру, Центральної Азії та
Далекого Сходу [18]. Ця колекція збуджувала зацікавленість до різноманітності
тваринного світу, спонукала до пошуків пояснень причин цієї різноманітності. З
появою унікальної експозиції професора-мандрівника еволюційний аспект музейного
природознавства у Львові значно посилився.
Глобальне охоплення біорізноманіття рослинного і тваринного світу, дедуктивна
диференціація зональних та оселищних комплексів дозволили вченому виявити
рідкісні локальні осередки та угруповання організмів, які на антропізованих теренах
Європи майже не збереглися. Такі оселища і ареали ендемічних видів, як о. Байкал,
узбережжя та вулканічні хребти півострова Камчатка, оліготрофна тундра острова
Берінга чи уссурійські нетрі у пониззях р. Амур можна було коректно ідентифікувати
лише шляхом біогеографічної диференціації великих об’єктів і одночасно виявити
генезисні зв’язки локалізованих популяцій, зокрема байкальського планктону з
віддаленими океанськими глибинами.
Виразно видно, як полярні на перший погляд методологічні підходи В.
Дідушицького і Б. Дибовського до осмислення таксономічних колекцій організмів
неодмінно виводять на думку про структурну єдність рівнів як локальної, так і
глобальної організації живого. Можливість зрозуміти таку єдність та візуально
представити її перед громадою виникла дякуючи зіставленню обох колекцій,
створених на міцній науково-дослідній основі [14]. Про міцний творчий зв’язок між
традиціоналістом і шляхтичом В. Дідушицьким та невгамовним реформатором
професором Б. Дибовським свідчить епізод, коли Львівський університет у 1894 році,
саме за поданням проф. Б. Дибовського, присудив В. Дідушицькому ступінь почесного
доктора (honoris causa).
На основі позицій цілісності обох оригінальних підходів з’явилися численні та
яскраві за формою статті учня Б. Дибовського, молодого професора кафедри зоології
Й. Нусбаум-Гіляровича (1859-1917), які він писав у концепціях теорії Ч. Дарвина.
Досить радикальні для того часу еволюційні ідеї не мали схвалення з боку
ортодоксального університетського керівництва, що призвело врешті до відставки
професора Б. Дибовського. Проте на бік прогресивних професорів стала студентська