Page 6 - Наукові записки ДПМ. Т 35/2019

До історії методології цілісності та парадигми природничо-соціальної … 5

за приклад політичну економію, яка виникла лише у другій половині ХІХ ст., однак
серед усіх суспільних наук стала найбільш наближеною до природознавчого типу
наукового пізнання. Проявом зв’язку політичної економії та природознавства, за
думкою М. Туган-Барановського, є теорія природного добору Ч. Дарвіна, яка значною
мірою була підказана поглядами економіста Т. Мальтуса.
З тих часів проблема виживання людства за умов різкого погіршення якості
довкілля, обмеженості природних ресурсів набула виняткової гостроти. Об’єктивно
процес інтеграції і взаємної інсталяції наук неухильно посилюється та прискорюється.
І тут стає суттєвим, аби перебіг цього зумовленого розвитком цивілізації процесу
відбувався у відповідності до всесвітніх законів розвитку та еволюції і не розглядався
у рамках панівної технократичної парадигми регуляторного управління біосферою.
Керувати потрібно не біосферою, а соціальною поведінкою людської спільноти. Поряд
з існуючими популярними концепціями про системну цілісність природи і цивілізації,
починаючи від постулатів Т. Мальтуса і В.І. Вернадського до сучасних теорій
енергетичної економії Г. Одума [6], мережевої комунікації С. Кауффмана [21], біомної
єдності біосфери Л. Маргуліс [23] та планетарного організмізму Д. Лавлока [22],
заслуговують на увагу також думки відомого українського вченого-новатора у галузі
економічної та демографічної статистики С. Подолинського (1850-1891). За століття
до енергетичних моделей Г. Одума він у трактаті "Праця людини і її відношення до
розподілу енергії", стверджував, що: "…загальна кількість енергії, одержувана
поверхнею Землі з її внутрішності і від Сонця, поступово зменшується. У той же час
загальна кількість енергії, що накопичена на земній поверхні і є в розпорядженні
людства, поступово зростає. Перебіг зростання відбувається під впливом праці
людини і домашніх тварин…" [цит.: 10, с. 137]. За власним визнанням академіка В.І.
Вернадського, він, працюючи над теорією ноосфери, значною мірою спирався на
системні інтерпретації цього неординарного економіста. У своїх оцінках природничо-
соціальних відносин С.А. Подолинський довів, що праця є діяльністю, пов’язаною з
регулюванням потоків енергії. Деякі види праці виключно ефективні при використанні
енергії Сонця в господарстві, інші – в її збереженні і переробці, так що в сукупності
людство може забезпечити потік негативної ентропії, достатній для сталого розвитку.
Але для цього трудова теорія вартості повинна бути доповнена енергетичним
балансом – політекономія має об’єднатися з фізикою [11, с.139]. За розрахунками С.А.
Подолинського, сталим розвитком суспільства треба вважати такий, за якого витрати
однієї калорії людської праці втягують в обіг 20 калорій сонячної енергії (тепер це
називають "принципом Подолинського").
Таким чином, парадигма глобального коеволюційного критерію стосовно людства
від моменту свого зародження спиралася передусім на соціально-поведінкові моделі
організації людських надсистем, а вже згодом з’являлися гносеологічні природничі
теорії та моделі змін сукупностей організмів (таксономічних, популяційних чи
синекологічних) та їхнього довкілля, у поняттях еволюції та коеволюції.

Феномен природничо-суспільної методології на зламі століть

Задовго до появи глобальної концепції збереження біорізноманіття, засновник
Природничого музею у Львові, граф В. Дідушицький (1825-1899) сформулював
засадничу вимогу щодо вивчення видового багатства регіону, як інструмента пізнання
природи цілого світу [19]. Відомо, що серед перших вчителів майбутнього