Page 15 - NZDPM 34/2018

14 Чернобай Ю.М.

подіяло – смертний вирок був замінений двадцятьма роками ув’язнення у виправно-
трудових таборах. Вавилов був переведений з камери смертників до загальної камери.
Архівні матеріали, що збереглися з того часу, свідчать: всі факти так званого
шкідництва швидше підходили під адміністративну, ніж під кримінальну
відповідальність навіть за умов тодішнього репресивного режиму.
Особистість М.І. Вавилова була не того масштабу, щоб її зникнення залишилося
непомітним. У 1942 р., ще за життя Вавилова, він був обраний членом Лондонського
Королівського товариства разом з іншим відомим радянським вченим, математиком
І.М. Виноградовим. Йшла війна, Великобританія була союзником СРСР, і політично
було досить невигідно тримати людину, удостоєного такої високої честі, в
ув’язненні. Є відомості, що на Тегеранської конференції, яка проходила в 1943 р., з
28 листопада по 1 грудня, тобто вже після загибелі Вавилова в саратовських катівнях,
Черчіль за дорученням Лондонського Королівського товариства у приватній бесіді
довідувався у Сталіна про долю вченого, на що той сказав, що знає не про всіх
радянських вчених і, коли отримає відповідну інформацію, відразу ж повідомить
британському прем’єр-міністру.
Відтак проблема М.І. Вавилова, так чи інакше, не була повністю вирішена з його
загибеллю. За свідченням членів родини академіка, Сталін навіть розіграв незнання і
обурення, "дізнавшись" по телефону в присутності Президента АН СРСР, академіка-
фізика С.І. Вавилова про смерть його брата в саратовській в’язниці: "Ах, чорт
забирай, погубили таку людину!" Все це схоже на правду. Характерний сталінський
стиль: спочатку вчинити розправу, а потім від неї дистанціюватися.
Офіційно М.І. Вавилов був реабілітований за запитом його дружини Є.І. Баруліної в
серпні 1955 р. ще до ХХ з’їзду КПРС, на якому було викрито культ особи Сталіна і
пов’язане з ним жорстоке свавілля. Не було в живих й іншого винуватця його загибелі
– Берії. Зате цілком процвітав третій, а може й найголовніший його згубник – академік
Т.Д. Лисенко. Коли Лисенкові довелося давати письмове пояснення з приводу судових
звинувачень на адресу загубленого ним вченого, він, зокрема, написав: "М.І. Вавилов
був великим ученим, організатором науки. З його діяльності, на мій погляд, найбільшої
позитивної оцінки заслуговує те, що він зібрав великі світові колекції зразків насіння
різних сільськогосподарських рослин. Тому я не згоден із звинуваченнями М.І.
Вавилова в тому, що він нібито знищив колекції, навпаки, він їх створював". Після
стількох наклепів все це тепер було представлено як чисто теоретичні суперечки,
спрямовані "на з’ясування істини в біологічній науці".
Після викриття культу особи і офіційної реабілітації Вавилова його ім’я знову
стало знаковим, а внесок в науку був визнаний великим. Ще були живими багато
його соратників і учнів, які залишили про нього справді безцінні спогади.

Написане рукою не згоряє

З газетних повідомлень можна дещо відстежити події тих днів. В Кремлі 1 серпня
1939 р. відкрилася сесія Верховної Ради СРСР, яка тривала до 7 серпня. Сесія
схвалила включення до складу Радянського Союзу балтійських держав і
Закарпатської України, В.М. Молотов виступив з доповіддю про зовнішню політику
Радянського Союзу.
Вавилов і його колеги встигли приїхати до Львова. Перебування академіка у місті
не було таємницею для громадськості. Напередодні відвідин музею Микола Іванович
мав зустріч з викладачами і студентами рільничо-лісового факультету Львівської
політехніки 30 липня 1940 р. Він ознайомив їх зі станом радянської агрономічної
науки, тематикою своїх наукових пошуків, результатами досліджень флори заходу