Page 13 - NZDPM 34/2018

12 Чернобай Ю.М.

вироблення пропозицій щодо їх освоєння туди 31 березня 1940 р. була відправлена
експедиція Наркомзему, складена з фахівців, відібраних академіком Лисенком.
Комісія виконала завдання дуже швидко, але скоро з’ясувалося, що її робота
виявилася непрофесійною. Тому, коли до СРСР були приєднані західноукраїнські
землі, зокрема Закарпаття і Буковина, було прийняте рішення скерувати туди
експедицію на чолі з Вавиловим. Можна було не сумніватися, що експедиція
Вавилова чудово впорається із завданням. Неминуче це вдарило би рикошетом по
Лисенку, чия команда щойно провалила подібне завдання. Ситуація набувала
критичних абрисів. За свідченнями близьких друзів Вавилова, напередодні від’їзду
на захід України, відбулася зустріч Вавилова з Лисенком віч-на-віч, коли Вавилов
виказав тому все, що він про нього думав.

За ідеологічними канонами радянської науки

Працював на Полтавщині до пори маловідомий, але з амбітними планами, агроном
Т.Д. Лисенко, карколомна кар’єра якого почалася не без допомоги Вавилова. Власне
академік долучив Лисенка до великої академічної науки, а також всіляко – у виступах і
статтях – підтримував його досліди з яровизації та його теорію стадійності розвитку,
називаючи їх "великим світовим досягненням в рослинництві". Але у 1935 р. Микола
Іванович переконався, що в особі Лисенка він зіткнувся з небезпечним демагогом і
конкурентом. На зустрічі ударників сільського господарства з керівництвом ВКП(б) та
радянського уряду Лисенко виголосив промову в дусі сталінського розуміння ситуації
в країні та у сільському господарстві. Це й класова боротьба, й шкідництво в
науковому середовищі, й колгоспники, що "дають народному господарству більше, ніж
деякі професори", і т. д. Така промова дістала палке схвалення вождя, його оплески та
гучний вигук: "Браво, товаришу Лисенко, браво!" Вже за кілька місяців Лисенко став
академіком ВАСГНІЛ, а у 1938 р. – її президентом, тоді як Вавилова з усіх постів
знімають. У 1939 р. Лисенко обирається дійсним членом АН СРСР. З 1936 р. він –
директор Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в Одесі, а з 1940 р. – після
арешту Вавилова – також директор Інституту генетики АН СРСР. Вождь народів
знайшов-таки в особі простого вихідця з землеробського середовища такого собі
"народного академіка" – офіційну альтернативу Вавилову. Лисенко обіцяє зробити
багато і швидко, вивести ефективні сорти основних сільгоспкультур не за 10-20 років, а
за два роки. Ось це справжній стахановець і ударник в науці. Саме такі потрібні
Сталіну і трудовому народу. Ще у ХІХ ст. у романі "Війна і мир" Л. Толстой писав про
таких: "Невігластво співтовариства, слабкість та ніцисть противників, щирість брехні
та блискуча самовпевненість цієї людини висувають її до керівництва… Немає вчинку,
немає злодійства чи дріб’язкової омани, які би вона скоїла і які у той же час у вустах її
оточення не відбилося би у формі величного дійства".
Усе би нічого, якби Лисенко зайнявся тільки рослинництвом, вдосконаленням
агротехніки сортів. Але він замахується й на класичні основи біології, на ще молоду,
але вже настільки плідну в області фундаментального наукового знання генетику.
Вавилов, звичайно, не зміг бути осторонь, збирався гостро дискутувати з
можновладним невігласом, але він тепер вже був підпорядкований Лисенкові, який
став президентом ВАСГНІЛ. У ті часи Вавилов розповідав друзям, що домігся зустрічі
зі Сталіним. Зачекавши в приймальні дві години, о першій годині ночі він був нарешті
прийнятий генсеком. Не відповівши на привітання Вавилова, Сталін кинув фразу: "Це
ви, Вавилов, який займається квіточками, листочками, черешочками і всякими
ботанічними дурницями, а не допомагає сільському господарству, як це робить
Лисенко Трохим Денисович?" Не будучи запрошеним сісти, Вавилов стоячи, майже