Page 14 - NZDPM 34/2018
P. 14

Академік М.І. Вавилов у хронотопі гостьової книги …       13

            годину  говорив  про  свої  дослідження  і  про  роботу  очолюваного  ним  ВІРу.  Жодної
            реакції.  Зрештою  Сталін  його  обірвав,  сказавши  тільки:  "Ви  вільні,  громадянин
            Вавилов". Вавилов зробив висновок: "Наша справа табак. Зграя Лисенка вживає всіх
            заходів, щоб прибрати мене з Інституту і з Академії наук". Син академіка, вчений-фізик
            Ю.М.  Вавилов,  знайшов  архівні  документи,  які  свідчать,  що  черговий  політичний
            донос на його батька був санкціонований особисто Лисенком [5].
               Академік  зрештою  чудово  розумів,  що  йому  загрожує  і  від  кого  виходить
            небезпека. Він часто повторював своїм домашнім, що сідаючи в поїзд в Ленінграді,
            ніколи  не  буває  впевнений,  чи  прибуде  до  Москви.  Проте  остання  експедиція  в
            західні райони України помітно його підбадьорила, вселила деяку надію на те, що він
            ще  потрібен  своїй  країні  і  навіть  її  керівництву.  Щоправда,  є  свідчення,  як
            напередодні від’їзду у нього сталася бурхлива сутичка з Лисенком, після якої мало
            хто сумнівалися, що Вавилова заарештують.

               Пігмеї і гомункулуси у ніг велетня

               Після  усунення  Вавилова  з  усіх  посад,  його  місце  зайняв  новий  керманич
            біологічної науки в СРСР Трохим Лисенко. Цей діяч, подібно до Герострата, здобув
            собі  безсмертя  через  участь  у  знищенні  академіка  М.І.  Вавилова.  Одним  з  перших
            дослідників трагічної долі М.І. Вавилова був публіцист М.А. Поповський, якому на
            початку 1960-х рр. вдалося отримати доступ до слідчої справи М.І. Вавилова і зібрати
            величезну кількість свідчень, результатом чого стала низка публікацій у радянських
            журналах, а головне – видана за кордоном в 1970-х рр. фундаментальна монографія
            "Біда  і  вина  академіка  Вавилова".  Після  її  появи  Поповський  був  змушений
            емігрувати. У 1990 р. книга була перевидана в СРСР [10].
               Слідчу  справу  академіка  М.І.  Вавилова  за  №  1500  було  заздалегідь  детально
            підготовлено і розроблено. Всі доноси і свідчення раніше заарештованих вчених були
            систематизовані  і  долучені  до  справи.  Додалися  також  матеріали  обшуків  на
            квартирах  і  в  робочих  кабінетах  академіка  в  Москві  та  Ленінграді.  Був  складений
            меморандум,  де  всі  звинувачення  розписані  за  окремими  розділами:  шкідництво,
            зв’язки з закордоном, ставлення до ВКП(б) та радянської влади і т. д. Слідчі НКВС
            ретельно  підготувалися  до  прийому  іменитого  арештанта.  У  постанові  на  арешт
            Вавилова говорилося: "Встановлено, що з метою спростування нових теорій в області
            яровизації  і  генетики,  висунутих  радянськими  вченими  Лисенко  і  Мічуріним,  ряд
            відділів ВІРа за завданням Вавилова виконували спеціальну роботу з дискредитації
            висунутих теорій Лисенка та Мічуріна ... просуваючи свідомо ворожі теорії, Вавилов
            веде  боротьбу  проти  теорій  і  робіт  Лисенко,  Цицина  і  Мічуріна,  що  мають
            вирішальне значення для сільського господарства СРСР".
               Слідчий на прізвище Хват з готовністю взявся за розхожу шкідницьку версію і став
            посилено  її  розкручувати.  Тривале,  майже  річне  болісне  слідство  у  справі  М.І.
            Вавилова з початком війни було відразу ж припинене, а вже 9 липня 1941 р. відбулося
            закрите судове засідання у складі каральної трійки, яка в той же день винесла Вавилову
            смертний вирок. Прохання про помилування до Президії Верховної Ради СРСР було
            відхилене.  У  зв’язку  з  різким  погіршенням  військової  обстановки  під  Москвою,
            Вавилов  разом  з  іншими  ув’язненими  був  терміново  евакуйований  до  Саратова  і
            запроторений в тамтешній в’язниці до камери смертників.
               Провінційне  місто  на  Волзі  виявилося  для  Миколи  Івановича  доленосним:  тут
            блискуче почалася його кар’єра вченого і тут же трагічно завершувалася його життя. У
            Саратовській в’язниці він пробув півроку, чекаючи вирішення своєї долі і захворівши
            на цингу. Після цього йому дали можливість звернутися з листом особисто до Берії. Це
   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19