Page 17 - NZDPM 34/2018

16 Чернобай Ю.М.

Про арешт академіка подалі від людських очей, в горах, НКВС до відома нікого
не ставив. І в Москві – в Наркоматі землеробства, і в Ленінграді було всім відомо, що
Вавилов поїхав з важливим завданням. Тому в ті дні було підписано рішення про
його нагородження Великою Золотою медаллю ВСГВ (Всесоюзної
сільськогосподарської виставки – тієї самої помпезної виставки, відкритої
Молотовим 1 серпня 1939 р., яку в роки Хрущова перейменували в Виставку
досягнень народного господарства, або ВДНГ). ВСГВ була улюбленим дітищем
Сталіна, візитною карткою благоденства країни, першої країни з повністю
колективізованим сільським господарством. Тому виставка перебувала під увагою
вищої влади, і медалі ВСГВ мали дуже високий статус.
Про долю М.І. Вавилова у серпні 1940 р. не знав ніхто: ні рідні, ні друзі, ні колеги.
А між тим вчений був доставлений у внутрішню в’язницю НКВС. Він, котрий творив
високоврожайні сорти рослин, був звинувачений у шкідництві, в розвалі сільського
господарства. А його міжнародні контакти, всесвітнє визнання його праць, що в будь-
якій країні могло стати предметом національної гордості, були розцінені як
шпигунська діяльність. Виснажливі допити, брехня, наклепи, наговори, приниження –
усе закінчилося смертним вироком. Але всесвітня популярність вченого не дозволила
катам негайно привести вирок у виконання – подібний акт, який отримав би розголос,
міг скомпрометувати режим. Долею вченого цікавилися відомі генетики, а англійські
колеги в 1942 р. обрали його членом Лондонського Королівського товариства.
У період наступу німців під Москвою, в жовтні 1941 р., ув’язнених терміново
вивозили на схід. Про те, як це відбувалося, згадує один з ув’язнених, які пережили цей
кошмар: "… варта з собаками оточила всю привокзальну площу і наказала усім стати
на карачки. Напередодні в Москві випав перший сніг, він швидко розтанув, і рідке
холодне болото розтеклося по асфальті. Люди намагалися відповзти від занадто
великих калюж, але цьому заважала тіснява, та й варта, помітивши рух в натовпі
ув’язнених, уживала круті заходи". Близько шести годин простояли на четверіньках в
болоті достойні люди своєї країни. У переповненому вагоні Вавилов був доставлений
до Саратовської в’язниці, де ув’язнених кілька днів протримали у дворі під відкритим
осіннім небом, а потім втиснули до камер, де люди через тісняву могли лише стояти.

Що залишається після смерті вченого?

Доля Миколи Івановича була вирішена вже під час арешту: ще до винесення
вироку був знищений найцінніший архів вченого. Дослідникам вдалося довести, що
головним винуватцем смерті великого генетика був Сталін. "Знищивши визнаного
лідера російської науки, вченого світового масштабу, замінивши його своїм протеже
– малограмотним і неосвіченим кар’єристом Лисенком, він завдав величезної шкоди
розвиткові сільського господарства", – пишуть вони. І для подібних звинувачень є всі
підстави, так як через багато років безвихідної невідомості з’явилася нарешті
можливість ознайомитися з документами слідчої справи [5].
В останні роки перед арештом академік відкинув будь-яку обережність,
маневрування, дипломатію, такі необхідні для роботи на великих адміністративних
посадах. Він пішов ва-банк, проти Лисенка і лисенківщини, його системи
адміністрування, розвалу наукових установ, антинаукової методології. Саме тоді
Вавиловим було сказано: "Підемо на вогнище, будемо горіти, але від переконань
своїх не відмовимося!" У своїх виступах, у своїй реакції на те, що відбувається він
став запальний, тоді як раніше був стриманий, добродушний, доброзичливий до
оточуючих. Близькі до нього люди відзначали різке погіршення його здоров’я,
психологічного стану, загального настрою. Життя Вавилова було воістину отруєне