Page 119 - NZDPM 33/2017

118 Коновалова І.Б., Савицька А.Г., Середюк Г.В.

На сьогоднішній день, теоретична база музейної педагогіки як науки ще
перебуває в стадії формування та розвитку. У Німеччині створені спеціальні
відомство та центр з музейної педагогіки. У США прийнято Державну програму
"Музей та освіта", яка розвиває освітні і виховні аспекти музейної комунікації. Існує
англійська школа музейної педагогіки, основою якої є виховання дітей завдяки
використанню можливостей музею [2, 3].
Вітчизняні науковці визначають музейну педагогіку як таку, що відображає новий
етап у реалізації освітньо-виховного потенціалу музею, як нову галузь педагогічної
науки, що має міждисциплінарний характер. Найпопулярнішою є теорія діалогізму
М.М. Бахтіна, згідно якої на зміну старому типу монологічної культури йде новий –
діалогічний. Отже, музей став місцем культурно-освітнього діалогу [4].
Метою нашого дослідження було: здійснити аналіз психолого-педагогічних
аспектів, сучасних форм організації навчання учнів молодшого шкільного віку в
контексті музейної педагогіки, впроваджених у Державному природознавчому музеї
НАН України (далі ДПМ). Основними завданнями стали: розробка та впровадження
педагогічних сценаріїв музейної педагогіки у систему екологічного виховання учнів
початкової школи; аналіз ефективності педагогічних сценаріїв у навчально-
виховному процесі початкової школи; аналіз сучасних форм організації навчання та
визначення специфіки взаємодії молодших школярів із музейним середовищем.
У ДПМ відбувається активне впровадження основних засад музейної педагогіки.
Будь-які теоретичні основи ґрунтуються на ініціативі практиків: з одного боку, це
працівники музею, що намагаються привернути до музею одну з основних категорій
відвідувачів – дітей, з іншого – педагоги, які використовують інноваційні педагогічні
технології із залученням музейних колекцій, експонатів, натуральних дидактичних
матеріалів. Проте об’єднує їх єдина мета – формування середовища, яке б спонукало
дитину до самоосвіти і саморозвитку через призму "чуттєвої грамотності", коли у неї
виникає бажання освоїти щось нове, бажання зробити щось самостійно.
Виходячи із багатьох визначень "музейної педагогіки" її можна розуміти у першу
чергу як освоєння матеріалу дітьми за допомогою музейних колекцій, шляхом
активної діяльності на експозиції [6], що не може забезпечуватися без безпосередньої
участі музейного працівника. Проте ступінь заглиблення дітей в матеріал, ступінь
спеціалізації викладання, форму проведення уроку поза експозицією в стінах музею,
способи та форми закріплення матеріалу обирає саме шкільний педагог, виявляючи
власну ініціативу, або обираючи з тих можливих форм та педагогічних засобів, які
може забезпечити ДПМ. Тому надзвичайно важливою є тісна співпраця музейного
педагога та шкільного вчителя.
Головним джерелом реалізації педагогічних сценаріїв є урок, важливим аспектом
якого є ефективний підбір методів та прийомів його проведення [8]. Важливим та
дієвим методом у музейній педагогіці є використання музейних експонатів. Існують