Page 151 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2025 Вип. 41

150 Москаленко Ю.О., Плющ С.О.

території та акваторії заповідника дуже різні й потребують відмінних підходів до
організації моніторингу. Це спонукало науковців заповідника розробити типологію
природних комплексів заповідника. За специфікою комбінації біотичних та абіотичних
компонентів, а також за специфікою системоутворюючих процесів, які в них
відбуваються, у заповіднику виділили п’ять типів природних комплексів. На
материкових ділянках заповідника таких виділили два. Це природний комплекс
інтразонального піщано-горбистого лісостепу, що представлений аренними ділянками
– «Івано-Рибальчанською» (площа 3104 га), «Солоноозерною» (2293 га) та
«Волижиним лісом» (203 га), а також природний комплекс зонального варіанту
приморського галофітного типчаково-полинового степу, що зберігається на
приморсько-степових ділянках «Ягорлицький Кут» (840 га – до розширення
заповідника, яке відбулося у 1998 р.; 5540 га – після розширення), «Потіївська» (1064
га) та «Потіївська Стрілка» (91 га). У системі акваторій та островів, які разом займають
левову частку площі заповідника (наразі це 88.8%), виділили три типи природних
комплексів. Це природно-аквальний ландшафтний комплекс мілководних морських
заток, острівні природні комплекси з масовим гніздуванням водоплавних і
прибережних птахів та літорально-прибережний комплекс. Більшою чи меншою мірою
подальший розвиток опорної мережі орнітологічного моніторингу відбувався із
врахуванням окресленої типології природних комплексів заповідника.
Удосконалення старих і створення нових елементів опорної мережі орнітологічного
моніторингу з середини 80-х років у заповіднику супроводжувалося їх
документальним оформленням. Орнітологи заповідника, керуючись методичним
посібником з ведення Літопису природи (Филонов, Нухимовская, 1985), уклали
паспорти на облікові орнітологічні маршрути та майданчики. Картографічною
основою для документації до елементів опорної мережі були геоботанічні мапи й
описи із матеріалів землевпорядних робіт 1958 та 1976–1978 рр.
Оскільки вже на той час моніторинг острівних орнітокомплексів і зимівельних
скупчень водоплавних птахів на акваторіях заповідника був відточений кількома
десятиліттями досвіду, оформлення опорної мережі цих двох напрямів орнітологічного
моніторингу просто зафіксував наявний стан їх розробленості.
З огляду на специфіку острівних орнітокомплексів опорна мережа їх моніторингу
сама собою відносно проста, однак їй притаманна значна динамічність. Всі острови є
окремими постійними обліковими майданчиками, умови на яких з часом можуть
істотно змінюватися, що впливає на чисельність і розподіл колоній водоплавних птахів
як у межах окремих островів, так і між островами. Також може змінюватися площа та
конфігурація островів через процеси абразії, чи навпаки намиву. Ба більше, острови
можуть навіть зникати або з’являтися. Наприклад, урочище Галка – невеликий
окремий острівець, що був частиною острова Довгого в Ягорлицькій затоці, і де раніше
гніздилися пухівка звичайна Somateria mollissima (Linnaeus, 1758) та баклан великий
Phalacrocorax carbo (Linnaeus, 1758), – наприкінці 90-х років зникло внаслідок
розмивання. Навпаки, у 80-х роках внаслідок штормів з’явився ланцюжок островів у
Тендрівській затоці поблизу північно-західного узбережжя півострова Ягорлицький
Кут, котрі отримали назву Нові, і на яких час від часу також гніздяться колоніальні види
водоплавних птахів.
Варто також згадати, що моніторинг колоніальних видів птахів у заповіднику
здійснювався не тільки на островах заповідника. Об’єктами моніторингу також були