Page 150 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2025 Вип. 41

Опорна мережа орнітологічного моніторингу Чорноморського … 149

Чорноморського заповідника, а з 1962 р. їх вихід у заповіднику стає щорічним
(Черняков, 2007).
Визначений у ті роки пріоритет у вивченні важливих у господарському сенсі видів
(найперше ресурсних) на десятиліття зробив дослідження водоплавних і прибережних
птахів у Чорноморському заповіднику основним напрямом (Москаленко, 2008).
Доробок М.. Клименка в сфері дослідження та менеджменту колоніальних поселень
водоплавних птахів на островах заповідних акваторій був розвинутий дослідженнями
Т.Б. Ардамацької та Б.В. Сабіневського. Крім того, Б.В. Сабіневський, вже маючи
трирічний досвід організації та проведення моніторингу зимівель водоплавних птахів
у Азово-Сиваському заповіднику (зараз – Азово-Сиваський національний природний
парк), з 1953 р. започаткував цей напрям досліджень у Чорноморському заповіднику.
Таким чином, моніторинг водоплавних і прибережних птахів на гніздуванні та зимівлі
у Чорноморському заповіднику розвивався з середини минулого століття.
Значний вплив на розвиток опорної мережі орнітологічного моніторингу мали
землевпорядні роботи, які були виконані у процесі лісовпорядкувань, що здійснила
Харківська філія інституту «Союздіпролісгосп» у 1958 та 1976–1978 рр. У результаті
науковці заповідника отримали картографічну основу для фіксації даних своїх
спостережень. Зокрема картосхеми островів Тендрівської та Ягорлицької заток широко
використовувалися в «догісівський» період для картування гніздових колоніальних
поселень водоплавних птахів.

Біосферність та системний підхід (1986–2000 рр.).
На подальший розвиток орнітологічного моніторингу великий вплив мало
отримання заповідником міжнародного статусу. Спочатку в 1976 р. Тендрівська і
Ягорлицька затоки були включені до списку водно-болотних угідь міжнародного
значення відповідно до Рамсарської конвенції (1971 р.) (Марушевський, Жарук, 2006;
Ramsar Sites Information Service, 2022a, 2022b). Крім того, у 1983 р. Чорноморський
заповідник отримав статус біосферного і вже в 1985 р. його включили до світової
мережі біосферних резерватів, про що був виданий сертифікат UNESCO (Маяцкий,
Черняков, 2001). Відомо, що однією з основних функцій біосферних резерватів на рівні
програмних міжнародних документів був визначений моніторинг змін навколишнього
середовища (Batisse, 1971, 1985). Стеження за станом водно-болотних угідь
міжнародного значення передбачалося і в рамках Рамсарської конвенції. Таким чином,
статус акваторій заповідника як водно-болотних угідь міжнародного значення, а також
перетворення заповідника у біосферний зумовили розширення моніторингових
досліджень у ньому.
У другій половині 80-х років заповіднику була доручена обширна науково-дослідна
тема «Вивчення екосистем Чорноморського державного біосферного заповідника і
розробка наукових основ збереження генофонду». Зазначена тема містила низку
підтем, зокрема підрозділ «Екологічний моніторинг», у рамках якого ставилося
завдання розробки рекомендацій щодо ведення тривалого моніторингу в заповіднику
(Зелинская, 1989). Велику роль у виконанні орнітологічної частини цих досліджень
зіграло нове покоління науковців, яке прийшло в заповідник у 80-х роках, —
А.Г. Руденко, В.А. Бузун та О.М. Кабаков.
На 80-і роки припав розквіт системного підходу в екології загалом і в прикладних
питаннях охорони природи зокрема (Одум, 1986a, 1986b). Його застосування у процесі
розробки теми призвело до усвідомлення того, що за своїми природними умовами