Page 121 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40

120 Вовк О.Б., Орлов О.Л.

Приклад складного і нерівноважного стану меліорованого ґрунтового покриву
лучно-болотних та болотних екосистем ще раз звертає увагу природодослідників та
аграріїв на відтерміновані наслідки гідротехнічного регулювання поверхневого та
ґрунтового перезволоження для довкілля. Можливий зиск від залучення у
сільськогосподарське виробництво осушених ділянок може бути незрівнянно меншим
у порівнянні з втратами на підтримання нормального функціонування не тільки цих
ділянок, але й прилеглих до них територій.
Ряд напівгідроморфних ґрунтів об’єднує ґрунти, профіль або окремі горизонти
яких періодично перенасичені вологою в умовах ґрунтового або поверхневого
перезволоження. Надлишок вологи може бути зумовлений близьким рівнем ґрунтових
вод або їх періодичним підйомом, утрудненою інфільтрацією дощових та
делювіальних вод, що сприяє утворенню верховодки або заболоченню.
Напівгідроморфні ґрунти поширені на високих заплавах та надзаплавних терасах,
що не затоплюються паводковими водами, але зберігають у своєму профілі сліди
давніх алювіально-акумулятивних процесів. До цього ж ряду належать ґрунти
осушених заплав, які були позбавлені впливу повеневого затоплення і розвиваються в
умовах гідротехнічного регулювання водно-повітряного режиму.
Основною діагностичною ознакою, яка відрізняє осушені ґрунти заплави від
алювіальних, є відсутність намулонагромадження. Акумулятивний баланс речовин,
сформований періодичною зміною етапів затоплення та відходу повеневих вод,
змінюється режимом капілярно-ґрунтового насичення, а згодом і повного відриву профілю
від ґрунтових вод з розвитком промивного (автоморфного) ґрунтоутворення. Без
щорічного поступлення крупнопилуватого органо-мінерального річкового матеріалу
ґрунти ущільнюються, деструктуризуються, а як наслідок сповільнюються фільтраційні
процеси, стає помітним брак повітря в корененасичених шарах.
Рівень ґрунтових вод досліджених меліорованих заплав Закарпатської низовини
знижується на 1-1,5 м. Капілярне насичення ґрунту водою зберігається, однак має
сезонний (або періодичний) характер з тривалішими періодами автоморфного
ґрунтоутворення, що сприяє глеєво-елювіальній диференціації ґрунтового профілю. У
випадках, коли зміна рівня залягання ґрунтових вод відбувається надто стрімко,
активізуються внутрішньоґрунтові процеси перерозподілу матеріалу, які
діагностуються утворенням нових генетичних горизонтів.
Особлива будова ґрунтового профілю нами описана для лучнувато-буроземного
глейово-елювійованого ґрунту осушеної центральної заплави річки Латориці. На межі
стояння ґрунтових вод (30-50 см від поверхні), глибина залягання якого
відрегульована гідротехнічними заходами (будівництво меліоративних каналів з
дамбами), задокументовано формування ортштейнового (петро-феррікового)
горизонту. Горизонт утворюють нодулі або крупні включеннями (гравій, галька),
зцементовані залізо-марганцевими окислами на рівні акумуляції елювійованого
матеріалу (індекс горизонту ІрRggl). Ортштейни, розміром від 0,5 до 2,0 см, складають
до 90% структурних елементів горизонту, поровий простір між якими заповнений
легкосуглинковим матеріалом.
Будівництво каналу позбавило дану територію сезонних паводкових поверхневих
затоплень, натомість визначило відносно стабільний рівень стояння ґрунтових вод,
попередньо різко знизивши його. Відповідно до змінених гідрологічних умов
відновилась елювіально-ілювіальна спрямованість диференціації ґрунтового профілю,