Page 120 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40

Сучасний стан ґрунтового покриву Закарпатської низовини ... 119

шарів ґрунту обмежується низькими значеннями повної вологоємності, яка по профілю
ґрунту зменшується від 41 до 28%. Більшість вологи міцно зв’язана в дрібних капілярних
порах і позбавлена здатності рухатись. Шукаючи доступних водно-повітряних потоків,
коренева система трав’яних угруповань займає приповерхневі горизонти, утворюючи
щільну надґрунтову дернину. Осушення гідроморфних ґрунтів призводить не лише до
зміни водно-повітряного та температурного режимів, але й формування особливих
геохімічних умов та активізації мікробіологічних процесів. Щоправда, ці зміни
торкаються лиш верхньої частини ґрунтового профілю, а в нижніх горизонтах ці
параметри співмірні з властивостями у природних ґрунтах. В осушених варіантах у 1,5-
2,5 рази зростає кількість ввібраних катіонів Са та Mg, що визначає ступінь насичення
вбирного комплексу основами понад 80% (таблиця). Знижуються обмінна та
гідролітична кислотність гумусового оторфованого горизонту під впливом активізації
лучного процесу ґрунтоутворення в умовах, коли болотна рослинність поступається
місцем різнотравній луці.
В часи відмови від екстенсивного ведення господарства, значні простори
осушених ґрунтів залишились без обробітку, в стані природного самовідновлення.
Однак, профіль оторфовано-глейового осушеного ґрунту зберіг ознаки
педотурбаційних процесів, які проявились у зміні структури та щільності орних та
підорних горизонтів. До прикладу, в першій половині 20 ст. ґрунти урочища «Чорний
Мочар» відносили до лучно-болотного типу, а вже через 20-25 р. Н.Б. Вернандер та
ін., їх описали як вид лучнувато-буроземних кислих оглеєних ґрунтів. Спираючись на
власні дослідження та вслід за авторами «Польового визначника ґрунтів» (Орлов,
Вовк, 2008), ми описуємо їх як оторфовано-глейові осушені повторно антропізовані, в
структурі профілю і властивостях якого є ознаки різновікових і різноспрямованих
антропогенних трансформацій. Сьогодні дослідники намагаються відслідкувати
динаміку подальшого перебігу ґрунтоутворення в ґрунтах осушених боліт після
згортання контрольованої фази меліорації і які процеси стануть середовищетвірними
– започатковані людським втручанням чи природні. Існує думка, що з часом осушені
ґрунти болотного ряду трансформуються в лучно-буроземні глеєві ґрунти з ознаками
розкладання торфу та болотного гумусу (Орлов, Вовк, 2008), а отже пониження рівня
ґрунтових вод збережеться і без активного втручання людини. Нашими
дослідженнями описано, сформований за час самовідновлення, потужний шар
нерозкладеної дернини з ознаками оторфування, що є маркером повернення до органо-
акумулятивних процесів, які тяжіють до лучно-болотного типу ґрунтоутворення.
Дозволимо припустити, що за умови обмеження гідротехнічно-
сільськогосподарського використання, ґрунти осушених заболочених земель
повернуться до природного вектора розвитку.
По-іншому протікає трансформація ґрунтового середовища у випадку, коли
осушувальна меліорація стосувалася лісових угруповань і не супроводжувалась
подальшим сільськогосподарським освоєнням. У лучно-болотних осушених ґрунтах
зростає обмінна та гідролітична кислотність корененасичених горизонтів,
зменшується сума ввібраних катіонів Са та Mg за рахунок зростання іонів Аl.
Зниження ступеня насичення вбирного комплексу основами, у порівнянні з
незміненими ґрунтами, призводить до зникнення трав’яних рослин та їх заміщення
бріоугрупованнями.