Page 117 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2024 Вип. 40

116 Вовк О.Б., Орлов О.Л.

правило, залягають ближче до денної поверхні, формуючи застійний або
слабкодренуючий водний режим.
Спираючись на давню історію освоєння людиною просторів Закарпатської алювіальної
низовини, важливо зазначити, що її сучасна гідрологічна мережа докорінно змінена
гідротехнічним будівництвом меліоративних систем. Перші осушувальні канали були
побудовані ще наприкінці 19 ст. для самоплинного скиду води. Починаючи з 2-гої половини
20 ст. було розроблено генеральний план регулювання як поверхневого, так і підземного
стоку, який охоплював всю площу низовини – від Ужгорода до Виноградова. На сьогодні,
довжина меліоративних каналів, розміщених в низовині, складає 7% від сумарної довжини
річкової системи всієї області, окрім того зарегульованими та залученими у меліоративні
системи є більше десятка річок першого і другого порядків (Басейнове управління …).
Найбільші з меліоративних каналів, такі як «Серне» та «Чаронда», функціонують як
повночленні природно-антропогенні екосистеми зі своїми механізмами саморегуляції.
Системи осушувальної меліорації розбили територію рівнини на окремі
відмежовані, один від одного глибокими канавами, блоки, що докорінно змінило рух і
рівень залягання ґрунтових вод. Одночасно із будівництвом каналів насипались дамби
з регулярним їх укріпленням та перебудовою. Так, для захисту сільськогосподарських
земель були побудовані водозахисні дамби вздовж Тиси, Боржави, Латориці та інших
річок, загальна довжина яких сягає понад 500 км (Басейнове управління …).
Осушеними були не лише великі за територією болотні екосистеми, такі як урочище
«Чорний Мочар», але й фрагменти унікальних старовікових дубово-ясеневих лісів
урочищ «Лапош», «Великий ліс», «Атак» тощо. До прикладу, «Чорний Мочар»
згадується ще в історичних хроніках з 1364 р. як гігантський водно-болотний
комплекс. Реліктове болото у вигляді безстічної котловини, площею 13,3 тис. га,
розташовувалось у Закарпатській низовині між містами Берегово та Мукачево і було
осередком існування багатьох рідкісних і ендемічних видів біоти (Фельбаба-Клушина,
2009). Сьогодні територія колишнього унікального болота це малопродуктивні, дуже
ресурсозатратні сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких докорінно змінились і є
цікавими, здебільшого, для ґрунтознавців та екологів, які розробляють плани
ренатуралізації цієї екосистеми.
Гідротехнічне регулювання затоплення поверхні заплави річок повеневими водами
має найбільший вплив на механізми формування та функціонування заплавних
ґрунтів, через зміну їхнього водного режиму (з намивного на будь-який інший тип,
залежно від геолого-геоморфологічних особливостей території), а відтак, на напрямок
внутрішньоґрунтових процесів, як один з вагомих чинників трансформації
ґрунтоутворення та структури ґрунтового покриву заплав.
Ґрунтовий покрив заплав, який має алювіальну історію, а зараз розвивається в
складних та динамічних природно-антропогенних умовах, характеризується значною
мозаїчністю в просторі та мінливістю в часі. В заплавних комплексах річок Закарпаття
домінують ґрунти алювіального, напівгідроморфного та гідроморфного рядів.
Алювіальні ґрунти – молоді ґрунтові утворення, що формуються як під лучною, лучно-
болотною, так і деревною рослинністю на алювіальних відкладах в умовах постійного
ґрунтового і періодичного поверхневого затоплення паводковими водами. Після спаду
паводкових та повеневих вод, на поверхні залишаються алювіальні наноси – намул, що
править суттєвий вплив на властивості, морфологію, літологію і родючість ґрунтів.
Завдяки інтенсивній трансформації (мінералізації) річкового намулу, алювіальні ґрунти