Page 80 - Наукові записки Державного природознавчого музею, 2023 Вип. 39

78 Рагуліна М. Є., Орлов О. Л., Дмитрук Р. Я., Борняк У. І.

об’єктів поступово відроджується, що відображається у низці публікацій львівських
географів та біологів. Зокрема, описано водоспад «Плакучий Камінь» та обгрунтовано
його заповідання як геолого-гідрологічної пам’ятки природи (Шушняк, Савка, 2014).
Також травертинові утворення розглядали як цінні пам’ятки неживої природи
(Дмитрук, Яцишин, 2019) та рідкісні оселища, важливі для збереження різноманіття
(Кагало та ін., 2020).
Проте, незважаючи на значне поширення та тривалу історію досліджень,
травертинові джерела регіону вивчені вкрай недостатньо. Враховуючи їхнє
середовищеформуюче значення як осередків підтримання специфічної амфібійно-
кальцієфільної біоти, що обумовлює пріоритетний статус цих біотопів згідно
Директиви Європейського Союзу 92/43 ЄЕС «Про збереження природних оселищ та
видів природної фауни і флори» (1992) (Кагало, Проць, 2012), найбільш цінні з них
потребують нагальних заходів охорони (Lyons, Kelly, 2016). Також, окремі
травертинові тіла є цікавими об’єктами неживої природи, що мають мінералого-
петрографічне, палеонтологічне та атракційне значення і заслуговують на внесення до
переліку геологічних пам’яток природи (Яцишин, Дмитрук, 2020).
Метою нашої роботи були ревізія вже відомих травертинових джерел Львівського
Розточчя та пошук нових локалітетів, аналіз комплексу передумов їхнього формування
у регіоні досліджень та комплексна екологічна оцінка сучасного стану.

Матеріал і методика досліджень

Дослідження складались з теоретичної та практичної частин. Перша передбачала
аналіз літературних джерел та картографічних матеріалів (за платформами «Mapster»,
«Arcanum», «Google Maps» тощо), друга здійснювалась завдяки детальним польовим
маршрутним методам в межах Львівського Розточчя.
Всього було обстежено 18 локацій потенційно туфогенних потоків в межах м.
Львова та його передмість. Для кожної з локацій зазначали: розташування та
геоморфологічні особливості, ступінь природності витоків та русла, характер процесів
туфонагромадження, форму туфових утворень, склад та характер рослинності.
Ступінь природності витоків та русла оцінювали візуально, виділяючи 3 категорії:
природні (без видимих змін), напівприродні (слабко трансформовані) та антропогенні
(сильно трансформовані зі зміною характеру витоків, русла та течії). За характером
процесів туфонагромадження досліджувані травертинові утвори поділяли на активні
та неактивні (інактивовані) (Penteсost, 1995); додатково нами була введена категорія
«ініціальні утвори», що характеризує початкові етапи туфогенезу. Форми туфових
утворень визначали за класифікацією A. Пентекоста та Х. Вайлс (Penteсost & Viles,
1994) з доповненнями. Склад та характер рослинності визначали за домінантними
групами (водорості, мохоподібні, хвощі тощо) без деталізації за видами. Назви
окремих видів мохів наведено за «An annotated checklist of bryophytes…» (Hodgetts et
al., 2020), судинних – за «Определителем…» (Определитель…, 1987). Назви
синтаксонів мохоподібних наведено за Продромусом мохової рослинності (Bardat &
Hauguel, 2002). Рідкісні види мохоподібних визначали за переліком М. Бойка (Бойко,
2010), судинних – за списком О. Кагала та Н. Сичак (Кагало, Сичак, 2003), раритетні
синтаксони – за переліком «Natura-2000» (Кагало, Проць, 2012); індикаторні для
жорстководних джерел з травертиновими утворами – за «Monitoring guideline…»
(Lyons & Kelly, 2016).