Page 27 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

26 Загороднюк І.В.

Ховрах як об’єкт особливої уваги

Як відмічено вище, відповідно до директив райхскомісаріату Україна, робота
наукових установ мала бути спрямована на прикладні аспекти. І інститут захисту
рослин мав очевидний і чітко окреслений фронт робіт. Серед шкідників традиційно
великою увагою відзначалися гризуни, зокрема й ховрахи. Як свідчить аналіз порталу
«libraria.ua» (Архів української періодики), слова «ховрах», «ховрашок», «сусел»,
«суслик» трапляються в усіх регіональних виданнях з високою частотою, і завжди у
контексті шкодочинності та задач їх безумовного знищення.
Очевидно, що ховрахи були об’єктами особливої уваги. Проте цю увагу посилював
ще один фактор – особистий інтерес. Їх було одразу кілька: 1) у Є. Решетник був
гарний заділ у роботі з гризунами-шкідниками, зокрема сліпаками й ховрахами і
бажання виїхати подалі з Києва з дитиною, ще й за кошт дирекції; 2) секретарки
директора фрау Ензен мала особливу мрію про шубу з ховрахів; 3) М. Шарлеманю
було дуже вигідно між цими двома інтересами – мати дієздатного виконавця і мати
приязність окупаційної адміністрації; 4) тема цілком влаштовувала шефа – К. Шедля,
оскільки відповідала задачам інституту і була зрозумілою будь-якому вищому
начальству; 5) тема стала зручним прикриттям для низки інших дій, зокрема й взаємин
з підпіллям та заготівлею жиру (трохи про це є далі).
Отже, будучи виконавцем теми «Ховрахи України» у довоєнний період, Євдокія
Решетник змогла отримати подібну нову тему в ІЗР – «Екологія ховрахів». Це було на
руку – можна було не тільки спиратися на попередні доробки, але й виїжджати в поля,
при тому на тривалий час. Плюсів додавав інтерес всього начальства (Шарлеманя,
Шедля, ще й фрау Ензен). Стаціонаром з вивчення ховрахів і отрут проти них став
«радгосп 1 травня» (назва, включно зі словом «радгосп» зберігалася під час окупації)
у Кагарлицькому районі (рис. 5, стрілка), 70 км на південь від Києва. Виїзди тривали
протягом всього теплого періоду 1942-1943 рр. Це дозволяло вести детальні
спостереження за життєвим циклом ховрахів і здобувати необхідну їх кількість. Тільки
за виїзд влітку 1943 р. було здобуто і привезено до Києва близько 500 шкірок ховрахів
(Е. Хоменко, особ. повід.). Заводили туди і забирали звідти попутною машиною,
завжди із солдатами. Приймав їх керівник радгоспу, з яким Решетник зустрічалася і
якого підтримала й по війні (див. далі).
Решетник мала значний польовий досвід і вміння комунікувати. Досить згадати, що
війна застала її в експедиції в Бессарабії, де вона збирала матеріали щодо ховрахів.
Вона звідти дісталася Полтави, забрала дитину, змогла зустрітися з чоловіком на
вокзалі в поїзді, що йшов з евакогрупою з Києва на схід, і пішки (коли й кіньми)
дістатися до Києва [14]. Як передавалися й як збереглися колекційні матеріали з
травня-червня 1941 р., зібрані нею в Бессарабії, не ясно, але це сталося. Припускаю,
що вона там їх залишала (напр. у батьків Парамонова в Яськах), а по війні забрала.
Географію її колекційних зборів за темою «ховрахи» показано на мапі (рис. 5).
Розподіл зібраних Є. Решетник (фактично тільки нею) ховрахів за період 1940-
1945 рр. показано на діаграмі (рис. 6). З цього графу видно, що колекційні зразки за
період 1942-1944 рр. відсутні. Оскільки вони точно були (і не тільки у вигляді шкірок
для шуби), то очевидно, що частини їх була вивезена згодом до Познані або й
Німеччини. Слідів тих зборів немає.