Page 23 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 37 (Lviv, 2021)

22 Загороднюк І.В.

Зокрема, у звіті доктора Матіле вказано, що «Після відступу росіян цей Музей був
переданий Інституту захисту рослин і боротьби із шкідниками. Само собою
зрозуміло, що такий Інститут повинен також мати у своєму розпорядженні власну
колекцію, яка б відповідала його завданням і цілям. Все, що виходить за рамки цього,
означає лише непотрібний тягар. Тому було б необхідно провести детальну ревізію і
весь матеріал, який не відповідає завданням Інституту, передати до Університет-
ського музею.» [18]. Цих трансформацій не сталося, і з огляду на те, що музей
університету невдовзі згорів, затягування цього рішення врятувало академічні
зібрання. [Понад те, в академічному музеї є чимало колишніх університетських
колекцій, які невідомо як потрапити до АН (можливо, ще в часи закриття київського
університету більшовиками), завдяки чому вони й збереглися від пожежі в листопаді
1943 року.]

Про колектив музею, структуру й задачі ІЗР

Інститут захисту рослин (ІЗР) почав діяти навесні 1942 року. Повна його назва –
«Крайовий інститут хвороб рослин і шкодочинних тварин» (нім. Landesanstalt für
Pflanzenkrankheiten und Pflanzenschutz), установу нерідко наводили також як
«Центральна станція захисту рослин» (Zentralanstalt für Pflanzenschutz). Відмічено, що
ІЗР сформовано за подобою до аналогічного інституту в передмісті Берліну – Далемі
(нім. Berlin-Dahlem) (рис. 3).
За різними джерелами, після евакуації академічних установ на схід у Києві
залишилося близько половини їх співробітників. З числа зоологів різного профілю
(включно зі співробітниками Зоологічного музею), за різними джерелами, до роботи в
ІЗР прийшли близько 20-30 осіб.
В монографії О. Корзун [11] чисельність робітників ІЗР оцінена у 30 осіб, у тому
числі 3 доктори наук і 9 кандидатів. За оцінками Е. Хоменка (особ. повід.), який
працював у палітурній майстерні Інституту, в «музеї» (він так називав установу)
одночасно бувало щонайбільше 10–15 осіб. З постійних співробітників, з якими він
найбільше спілкувався, були Є. Решетник, М. Шарлемань, С. Парамонов (кімната
згаданих зоологів містилася на 3 поверсі, навпроти останнього коридорного вікна).
Директором Інституту був М. Шарлемань (як фольксдойче і старший за віком),
його заступником – В. Пархоменко (ентомолог); з німецького боку керуючим був
доктор біології Карл Шедль, завідувачка канцелярією – фрау Ензен. Відомо, що шеф
ІЗР Шедль був ентомологом (напр.: [10; 11: 228; 15: 8; та ін.]. В нарисах про нього
(зокрема й у Вікіпедії) зазначається, що Karl Eduard Schedl (1898-1979) – австрійський
зоолог і лісознавець, який у 1940-1945 рр. був залучений до військової служби, проте
без жодних деталей, зокрема й без згадок про роботу в ІЗР.
(За німецькою Вікіпедією, Шедль «З 1936 по 1939 рр. працював викладачем лісової
ентомології та охорони лісу в лісовому університеті в Ганні. ... З 1940 по 1945 р. знову
пройшов військову службу, пізніше був військовополоненим» (https://bit.ly/3r4z42S).
Існує чимало відомих праць і велике число цитувань цього дослідника. Ідентифікація
ентомолога Карла Шедля як німецького архітектора 18 ст. Йогана-Ґоттфріда Шеделя
(Gottfried Johann Schädel), чого припускається у своїй публікації О. Корзун [12: 78],
некоректна).