Page 9 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

8 Чернобай Ю.М.

Проблема музеологічного представлення поведінкових наслідків пандемічної
фрагментації спільноти

Характерно, що під час епідемії виникає запит на реорганізацію суспільства,
спрямовану на активнішу роль держави. Так було завжди і під час чуми, чи спалахів
віспи, грипу або будь-яких епідемічних захворюваннях, – держава завжди була
змушена втручатися у хід подій. Отже, пандемія виступає поштовхом до глибоких
змін, за якими повстає безжальний вибір, коли суб’єкт вимушений пристосуватися,
реорганізувати життя (змінювати поведінку), або він приречений на загибель. Відтак
зміна кожної закріпленої в суб’єкті властивості починається із змін елементарних актів
поведінки.
Поведінкою називають сукупність дій, які виконуються людиною або твариною в
процесі взаємодії з навколишнім середовищем [4]. Її відносять до форми
життєдіяльності, яка змінює вірогідність і тривалість контакту із зовнішнім об’єктом.
В межах музеологічного висвітлення поведінкових явищ важливо вирізняти два
головних напрями, якими оперують дослідники цього непараметричного показника.
Такими напрямами є біхевіоризм та етологія.
Біхевіоризм – це один з напрямів психології, для якого предмет психології – не
свідомість, а поведінка людей, механічна реакція у відповідь на зовнішні подразнення.
Засновником біхевіоризму вважається Д. Уотсон (1878-1958) [5]. Дослідник висунув
радикальну для свого часу ідею, що предметом психології тварини чи людини є
поведінка, прояви якої кількісно реєструються. Основні положення біхевіоризму він
сформулював у програмовій статті «Психологія очима біхевіориста» (1913), де
стверджував, що поведінка складається із секреторних і м’язових реакцій організму, які
в свою чергу детерміновані діючими на тварину зовнішніми стимулами. Характерно, що
поведінкова парадигма з’явилася у період появи урбаністичної концепції П. Геддеса, і
це зайвий раз нагадує про когнітивну проекцію людського мислення про соціальний
устрій суспільства на структуру свого довкілля, як це зробив Ч. Дарвін, спираючись на
соціальні постулати Т. Мальтуса. На довгі роки формула «стимул-реакція» (S-R)
розглядалася як універсальна основа для інтерпретації поведінки. Представники цього
напряму зробили великий внесок у науку про поведінку, зокрема, визначили предмет
психології, розробили класичні методи, практично цінні технології та сприяли
поширенню математичних методів в психології.
Але з часом проявився основний недолік біхевіоризму, який полягав у нехтуванні
складностями психічної діяльності людини, зближенні психіки тварин і людини,
ігноруванні процесів свідомості, вищих форм навчання, творчості, самовизначення
особистості та ін. Тому музеологічний наратив поведінкового об’єкту має охоплювати
також біологічний аспект поведінки, яким на сьогодні є етологія.
Етологія в сучасному розумінні – наука не стільки про поведінку, як про біологічні
основи поведінки тварин. Цей термін став вживатися для того, щоб розрізняти фахівців
з вивчення тварин у природних умовах від порівняльних психологів і біхевіористів,
що працювали аналітичними методами в лабораторіях. Сучасна етологія є
міждисциплінарною наукою та має в собі фізіологічну та еволюційну складові.
Предметом етології є механізми, адаптивна роль, метаморфози поведінкових актів
в онтогенезі і питання еволюції поведінки. Етологія зародилася в рамках «класичної