Page 4 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Наукові записки Державного природознавчого музею. Випуск 36 (Львів, 2020)
Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

Музеологія

DOI: https://doi.org/10.36885/nzdpm.2020.36.3-14

УДК 57+58+591.5+502.7:069

Чернобай Ю. М.

МУЗЕЙНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ КОЕВОЛЮЦІЙНИХ МЕТАМОРФОЗ
СЕРЕДОВИЩА І ПОВЕДІНКИ

Музей виступає як ефективний інструмент пізнання та оцінки новітніх ознак
валоризації природних об’єктів та еколого-соціальних явищ. На відміну від
спеціалізованих по біологічних дисциплінах кафедр і інститутів, музей володіє широким
спектром когнітивних компетенцій публічного спрямування. Соціальна ізоляція,
активний перехід на дистанційні методи комунікації, а також психологічні напруження
роблять виразними соціо-природничі проблеми, які існували й до пандемії. Разом з
чіткою диференціацією методів біхевіоризму та етології, їх номенклатурними
доповненнями, необхідно використовувати важливі прояви інтеграції цих напрямів
психології. Розв’язати цю методологічну задачу під силу виключно методам
музеологічних інтерпретацій. Парадигма коеволюції надає можливість оперувати
поняттями еволюційного процесу стосовно гетерогенних соціо-біотичних систем. У
Карпатському регіоні созологічна стратегія має інтегрувати позитивні аспекти
фрагментації. Моделями такої коеволюційної інтеграції є різні комплекси – від корінних
ґрунтово-детритних комплексів субстратів і редуцентів до ценопопуляцій видів. Саме
ґрунтові профілі сукцесійних рядів віддзеркалюють історію коеволюції вторинних
екосистем і виступають надійними реперами у діагностиці імовірних змін.
Біхавіоральні засади поведінкової екології мають стати нормативним елементом у
пізнанні коеволюційних змін. Музей при цьому виступає універсальним осередком аналізу
та прогнозу подальшого коеволюційного розвитку стосунків людини і природи.
Ключові слова: спільнота, довкілля, коронавірусна інфекція COVID-19, самоізоляція,
фрагментація, соціальні бар’єри, соціальна поведінка, коеволюція.

Комунікація, що існує між природним та суспільним середовищем, стає чим
дальше об’єктом холістичних досліджень, без розділення по вузьких дисциплінах.
Така дедуктивна методологія властива й багаторівневій інституції природничого
музею. Поява комплексної загрози – пандемії та пов’язані з нею середовищні,
аксіологічні та соціальні метаморфози, ставлять перед музеєм суспільно важливе
завдання – публічно висвітлити не тільки біотичну сутність вірусної екології, а й
суспільні наслідки сприйняття та подолання раптового і всезагального лиха.
Метою статті є висвітлення завдань природничого музею, що повстають унаслідок
взаємодії оновлених суспільних пріоритетів та зміненого людиною довкілля. Відтак
йдеться про потребу публічного представлення питань, які не мають параметричних
критеріїв, які важко піддаються формалізованим оцінкам та визначенням. Передусім,
це – споживацьке ставлення людини до природи (начебто природа чимось зобов’язана
людині), та – відповідний вплив довкілля на поведінку людини (який часто виглядає
як помста природи). Такий взаємозв’язок у популяризованій формі представляється як
коеволюція [10].