Page 13 - Proceedings of the State Natural History Museum. Issue 36 (Lviv, 2020)

12 Чернобай Ю.М.

через суперечливі одна одній тенденції олюднення природи та натуралізації людини, то
завдання природничої музеології полягають в публічному висвітленні суті названих
процесів. Це відповідатиме застереженням геніального Ж. Б. Ламарка стосовно
поведінки людини, яке заради прибутків «… знищує корисні рослини, які захищають
ґрунт, що тягне за собою її безпліддя і висихання джерел, витісняє розселених поблизу
них тварин, що знаходили тут засоби до існування, так що великі простори землі, колись
дуже родючі і густонаселені різного роду істотами, перетворюються в оголені, безплідні
і незаселені пустелі. Підкоряючись своїм пристрастям, не звертаючи увагу ні на які
вказівки досвіду, воно знаходиться в стані постійної війни із собі подібними, скрізь і під
будь-яким приводом винищуючи їх ... Можна, мабуть, сказати, що призначення людини
ніби полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю
непридатною для проживання» [8, с. 66-67].
Людина приречена виконувати об’єктивні закони свого середовища. Існує фраза
одного досвідченого лікаря: «… я не в змозі вилікувати вас від цієї хронічної хвороби,
натомість я можу навчити вас, як з нею прожити життя». Природнича музеологія має
донести до людей переконання, що вони не в силах змінити жорсткі закони біосфери,
натомість мають здатність замінити соціальну поведінку зухвалого споживацтва на
охайність та економність, аби увійти у стан ноосфери.

Висновки

• Несподівана глобальна пандемія коронавірусу спонукала до перегляду оцінок
стану середовища і форм соціальної поведінки в цілому. Перед музеєм повстають і
нові завдання, насамперед публічного висвітлення коеволюції органічного світу і
людської спільноти.
• Специфіка нових завдань полягає у використанні сучасних видів оцінок
довкілля з позицій цілісності – від космічного моніторингу поверхні планети до
оселищного розгляду біомних, ландшафтних і локальних екосистем. З іншого боку,
людська спільнота теж виступає як цілісна система з властивими атрибутами
споживання, самопідтримання, патологічними та відновними якостями.
• Парадигма коеволюції, на платформі дедуктивного, геосистемного підходу дає
змогу оперувати еволюційною ідеєю стосовно гетерогенних соціо-біотичних систем.
• Прояви антропогенної фрагментації мають повсюдний характер і позбутись їх
неможливо. Відновні сукцесії екосистем закріплюються на тривалих стадіях, в
залежності від діяльності (поведінки) людей.
• У Карпатському регіоні созологічну стратегію доцільно орієнтувати на
використання позитивних аспектів фрагментації, таких як стійкість корінних
ґрунтово-детритних комплексів субстратів і редуцентів, ґрунтові банки насіння,
ценопопуляції червонокнижних видів рослин і тварин.
• Ґрунтові профілі сукцесійних рядів віддзеркалюють історію коеволюції
вторинних екосистем і виступають як надійні репери у діагностиці імовірних змін.
• Біхавіоральні засади поведінкової екології мають стати нормативним
елементом у плануванні та прогностичних оцінках коеволюційних змін.